Воскресіння нашого Господа є найбільшою та найрадіснішою таємницею нашої віри. Ця подія є настільки яскрава, що важко зрозуміти невіру оточуючих, невіру зокрема і апостола. Та коли придивитися до постаті апостола Фоми, якого традиція ще називає «невіруючим», та порівняти його поставу із нашим життям, то наш ентузіазм може стати значно скромнішим.

Апостол є людиною, котра шукає відповіді (що є доброю рисою людини), але він шукає самотужки і без допомоги спільноти перших апостолів, шукає поза багатством досвіду інших, він обмежується лише тим, що сам побачив і усе почуте він пропускає через призму власних знань (хоча сама з себе ця критичність теж є однією з добрих рис людини). Критичність апостола призводить до того, що він перестає довіряти іншим і все міряє лише собою – він починає обмежувати дію Бога лише до тих меж, які бачив він сам, усе, що поза, стає сумнівним та невірогідним. Неважко в цьому розпізнати нас самих, оскільки так часто ми вперто не довіряємо іншим та закриваємося на них та на Бога в них.

Ситуацію міняє особисто Воскреслий, Який являється апостолу Фомі. Та являється йому не наодинці, а в спільноті усіх апостолів, і чинить його «віруючим». Поряд з вірою у воскресіння Господа Ісуса, апостол починає вірити також і в Церкву – у спільноту обраних, котрі відповіли на заклик Ісуса Христа слідувати за Ним. Апостол відкривається на церкву і так його досвід, його віра стають фундаментом на якому Воскреслий будує Свою Церкву.

Нехай отже кожен з нас у ці дні наповниться не невірою, але вірою, на якій зможуть будувати також і наші ближні.

За матеріалами сайту www.ukr-parafia-roma.it

Усе по темі: Неділя про Фому