В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Сьогодні свято жінок-мироносиць і день пам’яті Йосифа і Никодима – двох фарисеїв, двох членів Синедріону, які хоронили Господа, – це день похвали вірності, бо тільки ці люди залишилися вірні Господу в перші дні після розп’яття. Никодим з Йосифом вірили слову Ісусовому, але боялися раніше відкрито виражати свою віру в прийдешнє Царство Боже, вони приходили до Нього таємно. Ви пам’ятаєте, як Никодим прийшов до Нього вночі, щоб його товариші не бачили, що він звертається до гнаного Учителя.
Чи не так багато хто з нас часто приходив до Господа, соромлячись і ховаючись. У мене досі в пам’яті картина, яку я бачив багато років тому. Це було далеко, у Сибіру, на Пасху. Вночі церква була заповнена, і люди стояли навколо. І один професор з інституту прийшов і, як митар, стояв у натовпі ззаду, піднявши комір, насунувши шапку. Він скоро хрестився, озираючись на всі боки. Душа його тягнулася до храму, але він боявся. Але чи можемо ми засудити його? Адже якби тоді хтось його побачив там, напевно, він мав би багато гірких хвилин, неприємностей, а може, і зовсім позбувся б своєї роботи.
От так і Никодим повинен був приходити вночі, проте він з Йосифом Аримафейським разом зберегли вірність Спасителю в найвідчайдушніші, у найплачевніші миті, коли всі учні, залишивши Господа, розбіглися. Йосиф, ризикуючи своїм положенням, пішов до Пилата і попросив дозволу поховати тіло страченого Учителя. Тіла страчених зазвичай кидали в загальну могилу, але Пилат дозволив, і, як ми знаємо, саме Йосиф і Никодим віднесли тіло Господнє в гробницю, яка знаходилася в саду.
А жінки дивилися здалека, вони не сміли наблизитися, та проте вони були на Голгофі, там, де мало хто був з близьких до Господа. Підтримуючи під руки Діву Марію, стояли жінки, про яких ми майже нічого не знаємо. Нам відомі лише їх імена: це Марія з Магдали – Марія Магдалина, це Іоанна – дружина управителя Іродового Хузи, це Саломія – мати апостолів Якова та Іоанна і декілька інших жінок з Галилеї. Вони стояли на Голгофському пагорбі і дивилися, як помирав їх Господь і Учитель. Вони бачили, куди поклали тіло, і дали собі слово: коли мине суботній день, в який не можна було нічого робити, вони підуть, куплять ароматів, помажуть тіло Господнє, і від себе зроблять заупокійний обряд, адже Йосиф і Никодим зробили його поспіхом перед заходом сонця.
От дивно: саме цим жінкам першим з’явився Господь, а потім вже Петру та іншим. Так кажуть нам євангелісти. Правда, апостол Павло каже, що першому Він явився Петру, але він мав на увазі – з апостолів, він просто не згадав Марію Магдалину. А ви знаєте, що жінки несли бальзамуючий засіб, «миро», тому ми називаємо їх мироносицями – і вони побачили Його першим.
Це радість перемоги і віри, яка виявила себе, як вірність у гірку і важку хвилину. Легко бути вірним у тріумфі і радості, легко було бути вірним Господу в день Його урочистого входу в Єрусалим, коли увесь народ Його зустрічав, тріумфуючи і прославляючи. А от залишитися вірним Йому в день Його ганебної смерті – це була справжня вірність.
Так і наша віра. Вона без вірності неможлива, бо різні бувають обставини в житті, різні стани душі і тіла. Коли ти сумуєш, хворієш, страждаєш, коли в тебе руки опустилися і серце повне гіркоти, і на все життя образа – ось тоді зберегти вірність Господу – це і є справжня віра. Амінь.
Автор: протоієрей Олександр Мень
Усе по темі: Неділя жінок-мироносиць