В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Христос воскрес!
Одного разу про грішницю, що розкаялася, ту, яка тільки приналежністю своєю до жіночого роду та ще своїм скрушним серцем нагадує святих подвижниць, кого ми благоговійно шануємо сьогодні, Господь сказав: «Прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить» (Лк. 7:47). От ця здатність «полюбити багато» і є мабуть, «видовою ознакою», особливою прикметою усіх нині оспіваних і вшанованих церковною Повнотою святих жінок-мироносиць. Недаремно тому сучасному українському вуху в грецькому τò μύρον, тобто «миро», чується звичне «мир», а самі носійки благовонного масла, призначеного для приготування померлого до поховання, сприймаються нами передусім як благовісниці Воскресіння, як вісники миру на землі.
Цей мир на землі, це примирення Творця і творіння виявилося купленим страшною ціною – ціною смерті Христової. У якийсь момент їм, слабким жінкам, здалося, що ціна ця невідповідно висока. Вони і уявити собі не могли, що саме така ціна любові Божої до людини, і тому після приголомшуючих ангельських слів: «Не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес – Його нема тут» (Мк. 16:6) – у страху і жаху тікали геть від Голгофського Гробу «і нікому нічого не сказали, бо боялися» (Мк. 16:8).
Не «з остраху перед юдеями» (Ін. 20:19), як їх брати-апостоли, тікали вони від Гробу Ісусового, а «заради страху Господнього», трепечучи і жахаючись невимовною таємницею великої любові Христової до всіх «що плакали і ридали» (Мк. 16:10), до всіх «струджених і обтяжених» (див. Мф. 11:28). Адже вони йшли до Голгофського склепу, щоб виконати останнє служіння своєму Учителеві, Якому від самого початку служили «з майна свого» (Лк. 8:3). І от тут, біля порожнього Гробу, слабким і полохливим жінкам відкрилося, що насправді означали слова Христові: «Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас». Вони зрозуміли, чому Він, прощаючись зі Своїми найближчими учнями, сказав їм перед прийдешньою розлукою: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:12,13). Для них стало ясно, про яку любов говорить Господь, їм стало ясно, яка ціна була заплачена Ісусом за любов до грішного і лукавого роду людського!
Це чоловіки могли сперечатися через своє положення біля Спасителя, це вони в найтрагічніший момент Його земного подвигу стали просити Христа віддати їм належне, дозволивши сісти «одному праворуч,… а другому ліворуч… у славі» (Мк. 10:37). Жінки завжди знали своє місце. Вони завжди знали, що їх місце – місце служіння. Вони спочатку вибрали собі це місце служіння, кожна – те, яке їй було властиве, і для них неважливо було, чи розташувалися вони «біля ніг Ісуса» (Лк. 10:39), як Марія, або «турбувалися і клопоталися про багато що» (див. Лк. 10:41), як Марфа. Вдячна Церква Христова рівно прийняла їх служіння, удостоївши обох святого звання жінок-мироносиць.
А все тому, що любов для них була не спокоєм і насолодою, а служінням і жертвою, тобто саме тим, чому і навчив їх Спаситель, коли сказав: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13). Адже «покласти душу», власне, і означає: забути про себе, відмовитися від своїх законних прав заради життя і спасіння душі того, кого любиш.
А тому, неважливо – у шлюбі або в чернецтві, у благовісті або в митті посуду, у своєму невпинному служінні ближнім жінки-християнки, наші жінки-мироносиці, забуваючи про себе, несуть святе миро своїх молитов у крихких сосудах люблячих сердець до підніжжя Хреста Господнього. Так із віку у вік триває це служіння любові, яке здійснюють наші сестри в Христі. Ті, які так «полюбили багато» рятують свої душі і своїм прикладом душі тих, хто поруч.
Тяжким камінням гріхів завалене серце людське, і не нашим слабким рукам розгрібати ці завали, бо «людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:26). І та ж сама сила благодаті Божої, та ж сама сила, яка, розірвавши узи смерті, відвалила камінь від входу в Голгофський склеп, та ж сама сила, могутня сила любові Божої, наповнила мужністю і безстрашністю серця колись боязких і слабких жінок, зробивши їх відважними свідками Воскресіння, які понесли по всьому світу благу звістку про те, що воістину воскрес Христос! Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Неділя жінок-мироносиць