Євангельське читання, яке ми щойно чули, оповідає нам про зцілення розслабленого – людини, яка упродовж багатьох десятків років знаходилася біля Овечої купальні.

І важко собі навіть уявити, що переживала ця людина, яка десятиліттями спостерігала, як інші, моторніші, не так важко хворі виявлялися першими біля води та отримували зцілення.

Напевно, у його душі було багато різних переживань. Була і скорбота, і відчай, і нарікання. І в цей момент поряд з ним виявляється Христос. Звичайно, цей нещасний не знає, що перед ним за Людина. Він лише сподівається, що, можливо, від цієї Людини буде більше співчуття, ніж від оточення.

Сьогодні ми дуже багато чуємо про важливість розслаблення, важливість внутрішнього комфорту, внутрішнього спокою, відсутності якої б то не було напруги в нашій душі. Але в той же самий час Євангеліє свідчить про протилежне – про те, що справжнє життя є завжди напруга між двома полюсами: з одного боку – неможливість жити в цьому світі, за тими законами, які суперечать божественному задуму про світ і людину. З другого боку – інший полюс цієї напруги: неминучість для християнина жити в цьому світі.

І от між цими двома полюсами – неможливості жити по-світські і неминучості жити в цьому світі – проходить усе життя християнина. Але ця напруга в житті християнина стає плідною, плодоносною. Вона дає той самий потужний імпульс постійної роботи над самим собою, постійного пошуку подолання цієї напруги, який допомагає нам ставати іншими. Відриваючись від цього життя ще тут, на землі, жити так, якби ми були вже там – у Царстві Небесному, з Христом.

Допоможи ж нам, Господи, коли ми згадуємо зцілення розслабленого, бути всередині себе завжди в певній напрузі, але напрузі не стресу, не штучного конфлікту хибних цінностей, а напрузі, яка жадає завжди бути з Тобою, навіть тоді, коли це не завжди комфортно для нашої душі.

Автор: протоієрей Павло Великанов

Усе по темі: Неділя про розслабленого