Цей уривок, як врешті кожен текст в Івана, містить у собі певні відсилання до ширшого Біблійного контексту та богословські лінії, які згідно наміру Євангеліста, перші читачі мали б зауважити.
Згадка про Овечі ворота, нав’язує до пізнішої історії в Івана 10:1-16: особа яку Ісус зціляє, є заблуканою овечкою, а сам Ісус є Добрим Пастирем.
П’ять критих переходів відсилають читача до п’ятьох чоловіків жінки-самарянки в попередньому розділі (Ін. 4:16-18) та П’ятьох книг Закону Мойсеєвого, які однаково шанували Євреї та Самаряни. Ці символічні відсилання загострюють нашу увагу на вже сказаному у Пролозі: «Закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися» (Ін. 1:17).
У книзі Второзаконня (П’ята книга Закону Мойсеєвого) згадується, що ізраїльтяни через непослух блукали в пустелі 38 років після того як отримали Закон (Втор. 2:14), – це саме число років, які провів біля купелі недужий чоловік.
Євангеліст не уточнює якою саме була хвороба, але вживає слово (ἀσθενείᾳ/ astenia), яке радше вказує на ефект/наслідок хвороби і представляє стан, який можна загально окреслити як «слабість, неспроможність, безсилля» і навіть «безпорадність». Це саме слово вжите на означення наслідку сильної гарячки сина царедворця в Ін. 4:46. Між цими історіями існує певна паралель, оскільки обох недужих Ісус зціляє тільки/просто завдяки слову: «Іди, син твій живий» (Ін. 4:50) та «Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5:8). Іван хоче, щоб ми бачили силу цього Слова, яке стало плоттю (Ін. 1:14): і син царедворця і недужий біля купелі Вифезда одужали «відразу, негайно». Царедворець та хворий чоловік повірили слову Ісуса і це уможливило чудо (в Євангелії жодного разу слово «віра» не вжито як іменник, але 99 разів як дієслово).
Перед тим як недужий біля Вифезди зцілився, Ісус його «побачив», – так само як перед тим бачив Нафанаїла, який сидів під смоковницею (Ін. 1:48). Ініціатива є завжди на боці Бога – навіть тоді, коли хворий (як той при Вифезді так і будь-який інший) навіть не знає, хто такий Ісус. Закон виконав своє призначення. Прийшов час на благодать. Ціле Євангеліє підкреслює божественне знання Ісуса, а не тільки людське співчуття. Тому Іван хоче, щоб ми розуміли, що Ісус бачить кожну людину, й щоб відтак дивлячись на чуда які Він творить (Іван називає їх «знаками»), також вчилися бачити більше (пор. Ін. 1:51), а відтак вірили та свідчили.
Дуже важливим є також запитання Ісуса: «Чи хочеш бути здоровим?». Ініціативи та бажання одного Бога є замало. Потрібно також бажання, хотіння людини. Відповіді хворого: «Так, Господи! Але людини не маю», – вистачає для Ісуса – Богові не потрібно пояснювати багато…
Подія, яку описує Євангеліє, відбувається в Суботу – книга Виходу та книга Чисел приписує найсуворіше дотримання відпочинку в цей святий день (Вих. 31:14-15; Числа 15:32-36). Своїм наказом нести ложе («Встань, візьми постіль твою і ходи»), Ісус порушив старозавітні приписи, що потім і закидали Йому опоненти («Порушував суботу» – Ін. 5:18). Власне тут Іван хоче показати нам протистояння двох авторитетів – Ісуса і благодаті з одного боку та Закону Мойсеєвого з іншого. Або іншими словами боротьбу Духа і букви; Любові і формального припису. За браком місця не буду деталізувати всю полеміку підняту з приводу цього питання саме в цьому уривку, підкреслю тільки одне – для Євангеліста дуже важливо, щоб ми зауважили, що навіть якщо опоненти хворого чоловіка та й самого Ісуса, не можуть розпізнати «Хто він – той, що сказав тобі (хворому): Візьми і ходи?» (див. Ін. 5:11), ми це можемо зробити. Слова «Того чоловіка», це не просто слова людини, але «слова життя вічного» (пор. Ін. 6:68), слова Того, котрий є втіленим Словом Отця до/ і для всіх людей на землі.
Наприкінці, щоб роздуми не стали занадто довгими – кілька останніх слів про тему, яку важко не зауважити в уривку: Ісус знаходить (знову підкреслюється Божественна ініціатива) зціленого чоловіка в храмовому комплексі й каже до нього: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5:14). З тексту Ін. 9:1-3 ми знаємо, що фізична недуга не обов’язково мусить бути наслідком конкретного гріха людини. Важливо розуміти, що загально людські страждання існують через гріхопадіння Адама та Єви, наднищену гріхом людську природу, але не обов’язково через якісь наші особисті гріхи. Остаточно, сказати чому людина страждає, може тільки Бог – і тому вкрай важливо відучитися раз і назавжди ставити комусь поспішні та легковажні діагнози. У випадку, цієї євангельської історії, однак, найімовірніше все ж ідеться про якийсь зв’язок хвороби з якимось гріхом хворого. Який – знає тільки Ісус, але про це не говорить.
Важливо розуміти, що наголос для перших слухачів Євангелія є на іншому: «Не грішіть!». Тобто, думайте про речі гідні людини. Живіть як Божий образ. Цей заклик є завжди актуальний, але по особливому відчитувався в часі первісної Церкви та ситуації в якій знаходилася спільнота Євангеліста Івана, – секта т. зв. гностиків, які вважали, що матеріальний світ не має жодної вартості, тому гріхи вчинені в тілі не можуть зашкодити душі. Саме супроти цих єретиків Іван і пригадує те навчання Ісуса та підкреслює ті моменти з Його життя (напр. втілення), які спростовують ці хибні погляди.
Для Івана дуже важливо, щоб ми не пропустили найважливіше – якими не були б наші немочі та гріхи, які послаблюють та сковують (а інколи і просто зупиняють) динаміку нашого життя, відколи Бог став людиною – безвихідних ситуацій вже не існує, – важливо просто довіритися Слову Ісуса, поставити Його центром нашого життя, і тоді перед нами відкриються горизонти, про які ми навіть не могли мріяти, тому що Ісус як і Його Отець постійно творить усе нове (пор. Ін. 5:17; Одкр. 21:5).
Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)
Усе по темі: Неділя про розслабленого