В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Христос воскрес!
Вся річ у тім, чого ми шукаємо в Церкві, чого ми просимо в Господа, чим заклопотана наша вічна, наша безсмертна душа. Чергових «чоловіків» ми хочемо, оскільки попередні п’ять виявилися нікчемними, або все-таки найголовніша мета наша – причаститися води живої, «що тече в життя вічне» (Ін. 4:14)? А можливо, і зовсім не варто протиставляти духовне тілесному, бо і душа, і тіло – від Бога, і це Бог «створив усе нутро моє, витворив мене в утробі матері моєї» (Пс. 138:13)? Від чого відмовилася і що набула самарянська жінка з міста Сихар, коли зустріла біля криниці Якова Христа Спасителя?
Віра в Бога переживається людиною, що набула її, як подарунок, як дивне, ні з чим не порівнянне щастя, бо передусім відкриває нову, досі небачену перспективу життя. Врешті-решт, життя тіла нескінченно тужливе і начисто позбавлене надії, бо закінчується мороком небуття. Що не роби, як ні ухитряйся, тіло все одно зникне, як неминуче пожовтіє, висохне і впаде колись зелений і живий листок. «Плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть, і тління не успадкує нетління» (1Кор. 15:50), тому, якщо в нутрі людському нічого, окрім «плоті і крові», немає, тоді життя наше земне – просто безглузда витрата часу і сил.
З таким станом справ можна навіть і примиритися, як миряться з ним мільйони людей, які не знають Бога. Проте надто вже він безнадійно-тужливий! Колекціонувати грошові знаки, або свідоцтва високого громадського становища, або ордени і нагороди, або нескінченних «чоловіків» чи «дружин», заздалегідь знаючи, що всі ці колекції стануть попелом, – заняття тужливе і безперспективне! І коли Бог по невимовній милості Своїй відкриває тобі істину про те, що життя – нескінченне, що людина – безсмертна, що, окрім звичайної води з криниці Якова, є в людини можливість причаститися «води, що тече в життя вічне» (Ін. 4:14), яка дарована Богом, тоді радість наповнює душу людини, тоді забувається все минуле, бо їй проголосили благу звістку про Бога, Який став людиною, ясно і недвозначно відкрили їй нечувану досі істину про те, як Творець любить Своє творіння.
Так і бігла самарянська жінка з міста Сихар, бігла, забувши свого водоноса біля криниці, бігла, щоб повідомити своїм одноплемінникам цю благу звістку – радісну новину про Бога, Який, жаліючи грішників, заради них, нещасних, і утілився. Вона набула віри, а разом з нею і надію на те, що життя не закінчується смертю, яка робить безглуздими всі наші труди, усі наші зусилля. Їй відкрилося після стількох років пошуків і помилок, після стількох спроб набути, як їй здавалося, просте людське щастя, їй відкрилося, що на шляхах надбання чи грошей, чи влади, чи інших насолод, нетлінної радості та істинного спокою сердечного не знайти. Цій жінці-самарянці стало раптом ясним, що метою життя може стати тільки те, що не зотліває, що непідвладне смерті і руйнуванню. І тому вона попросила в Господа те, про що раніше і не подумувала: води живої, що тече в життя вічне. Адже могла попросити чергового «чоловіка», а попросила живої води віри.
Через те «багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки» (Ін. 4:39), що жінка ця увірувала сама! Вона сама пережила радість отримання віри, і через неї слово Христове, «повне благодаті й істини» (Ін. 1:14), пролилося потоками «води живої» у серця її одноплемінників. Яка ж була сила цієї віри, якщо хвилиною раніше було абсолютно ясно заявлено, що «юдеї не знаються з самарянами» (Ін. 4:9), тобто надії зрозуміти один одного в Христа і Самарянки, здавалося б, зовсім немає? На щастя, так тільки здавалося. Проте, мабуть, неспроста жінка з міста Сихар так невтомно перебирала «чоловіків», відшукуючи справжнього, єдиного і неповторного. Адже це теж був своєрідний пошук істини, бо і хибний шлях в її пізнанні в якомусь сенсі потрібен, бо рано чи пізно приведе у безвихідь, з якої потрібно буде якось вибиратися. Та і наш з вами сучасник по яких тільки роздоріжжях, по яких тільки духовних закутках не бродить, кидаючись з крайності в крайність, змінюючи екстрасенсів і чаклунів на езотериків і магів, поки, нарешті, не прозвучить у його серці ласкавий голос Христовий, що закликає: «Всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим. А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін. 4:13,14). Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Неділя про Самарянку