Сліпота духовна

Христос зціляє сліпця, Джоакіно Ассерето

Євангеліє цієї неділі вказує на небезпеку спрощеного сприйняття реальності та демонструє, якою загрозливою є духовна сліпота та зарозумілість. За браком місця (і часу) сьогодні кілька слів присвячу саме першій темі.

Часто можна почути: «Раз хтось терпить, значить він грішний і відтак покутує за свій гріх». Хтось може сказати, що саме така полярна та легка для розуміння дійсність представлена вже в тій частині Старого Завіту, яку ми називаємо Літературою Мудрості.

Справді, богослов’я принаймні декількох книг Старого Завіту (Псалмів, Приповідок, Мудрості, Сираха) навчає, що в світі існує споконвічний порядок речей – צְדָקָה (tsedaka – на укр. мову можна перекласти як праведність чи справедливість). Мистецтво життя – розпізнати протягом життя цей всеохоплюючий порядок і скріплювати його творячи праведність. З цього випливає аксіома: праведність творить שָׁלוֹם (shalom – щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир). Shalom/Мир – не як відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських мов допомагає краще зрозуміти значення цього терміну: “бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим”.

Звідси, вихідним пунктом богослов’я Премудрості є отримана з досвіду переконаність: від доброї дії буває добре (суспільству та самому собі), – від злої дії є шкода (суспільству та самому собі). Тому біблійна «мудрість» – “богослов’я практичного розуму” – вона спрямована на вдалу життєву практику (не на теоретичне пізнання). Іншими словами, бути мудрим, означає вибрати те, що веде до життя.

Однак принаймні 2 книги з поміж цієї Літератури мудрості – Іова та Проповідника, навчають, що попередньо представлене бачення реальності є не стільки ідеальним станом, як загальною матрицею для розуміння остаточного призначення людини та Божих задумів. Справді можна вибрати Бога і вічне життя, а можна повернутись до Його простягнутих щедрих рук плечами, й вибрати існування там де є плач та скрегіт зубів (пор. Мф. 25:30).

Іов та його друзі, Гюстав Доре

Іов і Проповідник засвідчують, що можна бути праведним і все ж терпіти, хворіти, втрачати близьких, зазнавати несправедливості, тощо. Приклад самого Ісуса Христа та пророцтва про Його праведні страждання пророка Ісаї (зокрема Іс. 53) є ще більш промовистим прикладом, а численні свідчення мучеництва заради Христа впродовж історії, тільки черговий раз підтверджують примітивність звуженого погляду на терпіння. Тому, перед тим як ставити комусь діагнози, добре пригадати собі бодай зо два тексти з вже згадуваної вище книги Премудрості Соломона: «Бог не створив смерти і не радіє загибелі живих, бо Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає згубної отрути, немає і царства пекла на землі. Праведність безсмертна» (1:13-15) та «Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого; але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його» (2:23-24).

Коли автор кн. Премудрості стверджує, що праведність безсмертна то означає, що вкінці історії світу торжествує Бог, «Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), тому Він «витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде» (Одкр. 21:4) та перемінить усе творіння до тої міри, що буде нове небо та нова земля (Одкр. 21:1,5). Коли ж говориться, про смерть, яку скуштують ті, котрі належать дияволові, то тут не мається на увазі природна/ біологічна смерть, котрою вмирають люди, але вічна смерть, як покарання для грішників, тобто вічне прокляття душі через свідоме і остаточне відпадіння від Бога (див. напр. Одкр. 20:6; 20:14-15; 21:8).

Ще один важливий момент стосовно терпіння. Коли когось дуже кортить поширювати тези, що ми терпимо через якісь родові гріхи, то така людина повинна бути свідома, що такі тексти як, напр., Вих. 20:4-6 («Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх») мають намір наголосити саме на контраст поміж покаранням та Божим милосердям: Він творить милосердя до тисячного роду. Про це навчає вся Біблія. А 3-4 покоління, про які згадує в. 5 можуть зазнавати важкі наслідки/ результати гріха раніших поколінь, але тут аж ні як не йдеться про особисту вину. Більше того пізніші тексти Біблії відкидають ідею покарання, котра переходить на наступні покоління: «Батьки не повинні бути карані смертю за дітей, і діти не повинні бути карані смертю за батьків; кожен повинен бути караним смертю за свій злочин» (Втор. 24:16); «У ті дні вже не будуть говорити: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”, але кожен буде помирати за своє власне беззаконня; хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах і оскома буде» (Єр. 31:29,30); «Навіщо ви вживаєте у землі Ізраїлевій це прислів’я, говорячи: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”? Живу Я! – говорить Господь Бог, – не будуть надалі говорити прислів’я це в Ізраїлі. Бо ось, усі душі – Мої: як душа батька, так і душа сина – Мої: душа, яка згрішає, та помре» (Єз. 18:2-4). Врешті «отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове» (2Кор. 5:17). Тому в іншому місці Св. Павло навчає: «Невже не знаєте, що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали» (Рим. 6:3-4). Відтак всі охрещені можуть бути впевнені, що в цьому Таїнстві знищені всі гріхи й повинні жити так, щоб нове життя в Христі було нашим щоденним звичайним станом.

Таїнство Хрещення ми також називаємо чудовим словом «Просвіщення». Саме це слово вказує на один з найважливіших аспектів цієї Св. Тайни: будучи нашим «новим народженням» до істинного життя, вона робить нас причасниками життя Пресвятої Тройці та дозволяє нам дивитися на власну гідність очима самого Бога, тобто постійно приймати Його правду про нашу вартість у Його очах та наше справжнє призначення. Ця правда, зокрема полягає в тому, що ми дуже дорогі для Нього, й тому повинні жити не в сутінках страху та непевності, але у світлі Його любові.

Євангеліє цієї неділі підкреслює, що Ісус є Світло світу. Він прийшов, щоб розсіяти темряву нашого існування, зцілити наші немочі та хвороби, а також відкрити наші духовні очі на правду про Бога та про людину. В цій правді немає місця для сумнівів, страхів чи тривог, але є тільки неймовірна, зцілююча Любов «невечірнього Світла святої слави небесного Отця», котре задля нас людей прийшло у цей світ, щоб обдарувати нас тим чого «не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). Відтак велика радість є в тому, що ми так само як і цей сліпонароджений чоловік, у простоті серця можемо цю любов приймати, нею жити, радіти та ділитись з іншими.

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: Неділя про сліпого