Сліпий
“Учителю, хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився?” – типове запитання для євреїв, які відповідно до навчання літератури Мудрості, жили за дуже простою логікою: за добрі діла є благословення, за злі – прокляття. Такий хід думок підкріплювався ще й навчанням присутнім у книзі Второзаконня 27-28. Однак такий спрощений підхід ставився під питання тими ж представниками літератури Мудрості – книга Іова та Проповідник (Когелет) вказують, що є речі які пояснити такою звичайною логікою не можливо. Рівно ж доволі прості постулати присутні в кн. Второзаконня 27-28, – у світлі навчання присутнього в кн. пророка Єзекиїля 18, вимагають детальніших роз’яснень, а головно відмови від банального буквального сприйняття біблійних текстів без врахування їх історичного контексту, які рівно ж розповідного й богословських намірів автора.
За браком місця не буду детальніше аналізувати вищезгадані тексти, а тільки відзначу, що Ісус не підтримує традиційне єврейське бачення й вказує, що тут йдеться не про вину людини, але “для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі“. Тобто до цього конкретного сліпого чоловіка, як і до багатьох інших, про яких розповідає Євангеліє, приходить Ісус – і тоді відбувається щось грандіозне, щось нечуване, яке Новий Завіт називає словами “нове творіння”. У цьому є Добра Новина – у темінь людського існування через Ісуса Бог приносить Світло.
Реакція
Реакція фарисеїв спровокована їхнім вузьким розумінням Закону та відсутністю справжнього досвіду Божої милості. Закон, який вони називали світлом для їхніх стежок, не став для них інструментом глибшого пізнання Бога, хоча й вони присвячували його вивченню увесь свій час. Інакше кажучи, цим людям подобався постійний процес, а не результат.
Батьки сліпонародженого реагували як прості перелякані люди, які ще очевидно навіть не уявляли ким насправді є Ісус: “Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги“.
Спільним для фарисеїв та батьків є страх. Перші боялися, що хтось порушить їхнє “статус кво”, систему їх уявлень та життя… Другі розуміли, що виключення з синагоги означає втрату соціального статусу, якогось заробітку, а відтак і ціле життя в цій місцевості стане неможливим.
Слова та дії Ісуса є виявом Любові – пізніше у своєму посланні Іван напише, що саме ця досконала Любов проганяє страх (1Ін. 4:18).
“Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити“
Суперечка, яка міститься в Ін. 9:24-34 відбувається навколо одного дуже важливого питання: “На чиїй стороні є Бог?” Фарисеї, загнані в кут невідворотними доказами, що зцілення таки мало місце, наполягають, що чудо звершив Господь, а Ісус тут ні причому.
Сліпий наполягає, що чудо вчинив Ісус, й відтак Бог діє в Ньому. Фарисеї про це навіть не хочуть чути й сиплючи численними звинуваченнями в бік Ісуса та чіпляючись за перекручено-звужені вимоги Закону, намагаються збудувати стіну між Ісусом та Богом: про ототожнення взагалі не може бути й мови!
Євангеліст Іван за допомогою цієї суперечки підводить читачів до їх власного відкриття та усвідомлення унікальності особи Ісуса. Завдяки дії цього промовистого факту зцілення, Іван хоче щоб відкрилися й наші духовні очі, й ми побачили в Ісусі не просто нового Мойсея, який сьогодні, як колись цей великий пророк перед фараоном, творить не просто нові надзвичайні чудеса/знаки, але більше того, починає Нове творіння світу та людини, звільняючи їх від влади гріха та смерті.
Духовна сліпота та джерело зцілення
Остання частина розповіді про зцілення сліпого (9:35-41) ставить питання, хто окрім фізичного зцілення сліпого, ще потребує подібного діяння Ісуса, але вже на значно глибшому, тоншому рівні? Відповідь очевидна – фарисеї, які зухвало заявляють, що все знають та правильно бачать, однак за словами Томаса Райта: “перебувають у позиції обвинувачів, які чіпляються за свої принципи всупереч очевидним свідоцтвам. Вони не просто помиляються, гірше: вони вибудували систему в середині якої ніколи не зможуть визнати свою неправоту. Одна справа, щира помилка чи омана, яка не позбавляє людину шансів прийняти нові аргументи, свідчення чи одкровення, інша справа – побудова закритого світу, запечатаної кімнати, в якій не має світла, свіжого повітря, не має доступу до зовнішнього світу. Стан таких людей Павло описує в Рим. 1:32. Є люди, які не тільки чинять не добре, але й пристосовують свою мораль таким чином, щоб зло називати добром, а добро злом. Ці люди укладають договір зі злом, із самою смертю, вони повертаються плечима до життєдайного Бога, й закриваються в такій системі мислення та життя, в якій для Бога не має місця, а значить і надії та фізичної можливості спасіння…
Ісус говорить до таких людей: сама по собі сліпота не є ані гріхом, ні його ознакою, але претензії на ясність бачення, коли нічого не бачиш, – гріх. “Якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас“. Головне питання: кому вирішувати хто сліпий? У кінцевому рахунку це питання авторитету, здорового судження. Хто має ділити світ на тих, хто бачить ясно, й тих хто бачить розпливчато? Тут, як і всюди в Євангелії від Івана, цим правом володіє Ісус, а з того часу, які Він вознісся на небо, цю ж місію сповнює Св. Дух, завдяки Якому щоденно відчувається присутність Ісуса, і Його ясне судження надалі чітко чути в нашому світі (16:8-11). У часі земного служіння Ісуса Його присутність була реальною та безпосередньою: Він – Світло світу (9:5; також 3:9-21 та 8:12), – в яскравих променях цього світла світ розділився навпіл. Прихід Ісуса розділив людство на тих хто приймає світло й дозволяє Йому зцілювати, змінювати й направляти їх життя, й тих, хто противиться світлу і надає перевагу залишатися в темряві (як правило ці люди самовпевнено заявляють, що ходять у світлі).
Одне з найвідоміших месіанських пророцтв, книга Даниїла, розповідає про Сина Людського, Який возноситься і сідає праворуч Бога-Отця та отримує місію судити світ. Ось що означає запитання Ісуса до сліпонародженого, якого Він зцілив та якого фарисеї вигнали з синагоги: чи він вірить у Сина Людського. Це означає: чи він готовий покластися на того, хто прийшов звершувати Божий суд, нести у світ страшне й водночас цілюще світло?”
В залежності від того через призму чого ми дивимося на світ, – таким і є наше бачення та сприйняття дійсності, яка нас оточує. Євангеліст Іван запрошує нас дивитися на світ через призму життя Ісуса: Його Слів та вчинків. Саме розуміння першого та другого, дозволить нам не тільки зростати в усвідомленні того, які ми є дорогі для Бога, але й краще розуміти себе самих, наше життя та його ціль, пізнавати (наскільки це можливо для людини) самого Бога та Його задуми, а також щоденно відкривати для себе унікальну дію Його промислу та присутність у цьому світі.
Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)
Усе по темі: Неділя про сліпого