Ісус є Словом життя, світлом людей, що світить у темряві (див. Ін. 1:4; 9:5). Відкриваючи очі сліпому від народження, Він хоче, щоб ми зрозуміли, що Він – наше життя, адже «вирвав нас із влади тьми» й переніс у Царство світла (див. Кол. 1:13). Та «нечувана» подія, про яку сьогодні розповідає нам Євангеліє, не просто вчить нас. Вона насправді відбувається і з нами. Ми стали учасниками воскресіння Христа через «пасху», перехід до світла Христового, відповідаючи на Божий поклик: «Встань, сплячий, i воскресни з мертвих, i освітить тебе Христос» (Еф. 5:14). У нашому хрещенні ми народилися наново, просвітилися світлом Христа, і нам дано можливість переживати це просвічення кожної миті.

Ми були сліпі від народження. Даючи нам життя, наші батьки дали нам все те, що є основою нашого фізичного існування і що одного дня закінчиться смертю. Вони не могли нам дати життя, того справжнього життя, непідвладного ніякій смерті, через яке ми вже тепер могли б стати учасниками вічної любові живого Бога. То ж у своїй вірі вони принесли нас Отцеві, що воскресив із мертвих Свого Сина, і Отець у Своїй превеликій щедрості дав нам найчудесніший дар, який лише буває: дар Свого життя, і дав нам його назавжди. Ось що означало наше хрещення: ми стали новонародженими людьми, відродилися до правдивого світла, наші очі відкрилися, то ж ми можемо споглядати того, хто є радістю і світлом наших сердець, жити Ним.

Нам «життя явилось» (1Ін. 1:2), і саме це пережив той чоловік, що був сліпим, коли висловив свою віру в Ісуса, Сина Людського. Нам також у нашому новому народженні були дані очі віри. Жити вірою – означає відкривати їх все більше, більше, ніж новонароджена дитина, що пізнає світ, бо перед нами постає цілковито нова дійсність: не нав’язуючи Себе, Господь пропонує нам Свою присутність, присутність вірну і люблячу, що чекає на нашу віру як на свідчення нашої любові у відповідь. Кожного разу, коли ми погоджуємося відкрити у вірі очі нашого серця, той, кого споглядаємо, є тим світлом, що просвічує наш погляд.

«Бог є світло, i немає в Ньому ніякої темряви. Коли ж ми […] в світлі, подібно до того, як Він у світлі, то маємо єднання один з одним» (1Ін. 1:5-7). Можемо мати спільність одні з одними лише, якщо ходимо у світлі віри. Якщо ми любимо тих, які нас люблять, у цьому нема нічого надзвичайного, але насправді бажати добра тим, хто викликає в нас антипатію чи робить нам зло, можливо лише тоді, коли наш погляд віри сягає поза зовнішнім, аби розпізнати в тій людині Ісуса, Який чекає, щоб ми любили її так, як Він сам її любить. Світло є всередині нас, воно живе в нас, і нам було дане нове серце. Від нас залежить, чи захочемо відкрити очі свого серця, щоб через нас засяяло хоч трохи того світла любові, а тим світлом є Бог, Який єдиний дає правдиве життя. Амінь.

Автор: Жан Корбон

Усе по темі: Неділя про сліпого