Сьогодні ми відзначаємо більше, ніж свято. Йдеться про певну надзвичайну подію, яка відбувається в нашому житті щомиті. Так, Ісус назавжди перестав бути видимим для людських очей Своїх учнів, та не перестає жити незбагненним для нас способом, і саме через те, що Він воскрес, ми не можемо вже бачити Його своїми тілесними очима та торкатися Його своїми смертними руками. Він живий; Він уже не обмежений певним місцем чи певним моментом: Він з нами! «Я не покидаю вас! – промовляє Він до нас. – Навпаки, тепер Я ще більше живу серед вас».

Вознесіння Ісуса – це образ: наш Бог є вгорі не більше, ніж внизу. Він є. Це ми внизу, і Бог знає наскільки – лежимо, розпростерті, придушені. Його вознесіння, той рух догори, відкриває нам ту енергію, ту могутність Його любові, з якою Ісус кожної миті притягує нас, притягує до Отця, до нашої справжньої «землі», хоча ногами ми ще ходимо по своїй землі. Наша істота, наше серце не загублені, навіть, якщо вони зараз занурені в смуток; наша глибинна істота перебуває зовсім близько біля Отця. Разом з Ісусом у Його людській природі ми тепер в Отцеві, а Отець – у нас.

Але якщо ми такі повільні у вірі, такі тверді, що не відчуваємо доторку Отцевої ніжності, то це лише тому, що нам потрібен дар Святого Духа. І тому впродовж тих наступних десяти днів нам потрібно зосередитися в серці і просити Отця разом з Ісусом, щоб Він дав нам те, що так бажає дати. Але якщо ми не проситимемо, то не зможемо прийняти тієї обітниці життя, тієї присутності, що все перемінює, – Святого Духа.

Автор: Жан Корбон

Усе по темі: Вознесіння Господнє