В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
«Бога ніхто не бачив ніколи», – цитують нам Євангеліє від Іоанна сучасні лукаві послідовники єресіарха Арія. «Бога ніхто не бачив ніколи», – кажуть вони нам знову і знову, докоряючи православним за те, що храми і оселі наші повні іконами, тобто образами Того Самого Бога, Якого «ніхто не бачив ніколи», а тому зображувати Його як би і не можна.
Уявимо собі на мить, що вони помиляються щиро, тобто, привселюдно декларують свої єретичні висновки, ґрунтуючись винятково на основі Священного Писання, просто випадково обривають цитування на півслові, просто випадково не помічають продовження думки апостола: «Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1:18). Адже слова ці означають буквально наступне: Бога зробив явним, видимим, зримим, утіленим, тобто тим, хто набув плоті, Єдинородний Його Син – Ісус Христос, бо, як Сам Він сказав про Себе: «Я і Отець – єдине» (Ін. 10:30). Тому на православних іконах не зображується Бог-Отець, а зображується Той, Хто по великій любові до нас, грішних, «тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком», як ми співаємо в нашому Символі віри, – Вічний, тобто народжений до початку часу, у вічності, Єдинородний Син Божий Ісус Христос.
Усе це здається самоочевидною істиною, яку не можна поставити під сумнів, лише до тої пори, доки не зіткнешся з упертим іновірцем, який правді Церкви протиставляє правду свою, власну, викохану і випестувану, а найголовніше – надзвичайно просту! Православного спостерігача дивують навіть і не ті теоретичні «одкровення», які запекло проповідує новоспечений богослов, а просте міркування: як це йому, дурневі, не спадає на думку, що сам він – людина грішна, а значить – здатний помилятися, а значить – і думки його не можуть бути такими вже безперечними, як йому самому здається. Православному спостерігачеві, що споглядає жалюгідні потуги гордині виглядати істиною, природним чином спадає думка: я теж можу помилятися, а якщо це так, тоді де ж критерій Істини? Коротше кажучи, «що є істина?» (Ін. 18:38)
Як ми пам’ятаємо, судимий Пилатом Христос не відповів йому на це запитання. Як ми знаємо, незадовго до цього неправедного суду Син Людський без всяких зовнішніх спонукань і питань Сам відкрив Своїм учням: «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6), даючи ясно зрозуміти всякому, що Істина – не що, а Хто, тобто Сам Він, Спаситель світу. При цьому наш Господь дав і метод пошуку критерію істини, коли запропонував усім Своїм послідовникам, й не тільки ним: «Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене» (Ін. 5:39).
Проте ми знаємо, як лукаво можна досліджувати Писання. Такий же самовдоволений, наскільки і пошкоджений гріхом розум мудреця і книжника здатен дуже вибірково підходити навіть до Священних текстів, залишаючи те, що його влаштовує, і відкидаючи все інше, навіть якщо серед цього іншого виявляється Істина про Бога. Так зухвалий учень стає «сином погибелі» (див. Ін. 17:12), і, щоб вільно або мимоволі не опинитися в одній компанії з ним, необхідно не лише досліджувати Писання, але і робити це, узгодившись із соборним розумом Церкви, а не тільки з власними думками і припущеннями.
Але ж і Синедріон зібрався, тобто об’єднався в собор, щоб єдиними вустами сповідувати: «Повинен смерті» (Мф. 26:66)! Але ж і натовп громадян єрусалимських теж зібрався, щоб єдиними вустами заволати: «Розіпни Його!» (Мк. 15:13). Отже сам факт зборів у певну єдність ще не свідчить про те, що цей собор, ці зібрання здатні проректи істину, свідчити про правду чи адекватно досліджувати Писання.
Для того, щоб група людей стала Собором, тобто зібранням, здатним проректи істину про Бога, абсолютно недостатньо виявитися всім разом на одній території і в один час. Важливо, щоб Господь був посеред присутніх і разом з ними. А для цього необхідно, щоб і присутні зійшлися воєдино не для того, щоб повправлятися в красномовстві, не для того, щоб перемогти суперників силою доказів, і вже не для того, звісно, щоб вирішити свої життєві чи політичні проблеми. Вони повинні зібратися, забувши про самих себе, для Бога, в ім’я Боже і на славу Божу, і саме тоді, за точним словом Христовим, без сумніву станеться таке єднання людей, яке можна буде назвати Собором: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20).
Історія Церкви знає випадки, коли, прикриваючись високим ім’ям Собору, хитруни і кар’єристи збиралися разом – з тим тільки, щоб, блюзнірські використовуючи ім’я Христове, затверджувати свою власну правоту. Таким лжесоборам Церква неспроста нарекла найменування «злодійських».
От і виходить, що не всякі зібрання – Собор, але тільки такі, в якому Свята і Соборна Церква Христова, натхненна благодаттю Святого Духа, «єдиними вустами і єдиним серцем» свідчить невимовну істину про Бога, Який став людиною «для нас, людей, і для нашого спасіння». Свідчить так, як зробили це присутні в малоазійському місті Нікеї триста вісімнадцять отців Першого Вселенського Собору, пам’ять яких ми з вами сьогодні молитовно звершуємо. Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Неділя св. отців І Вселенського Собору