В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Три тисячі років тому серед червоних скель і синього неба на горі Синай пророк Мойсей отримав від Бога Закон, за яким належало жити народу, Богом усиновленому. Закон цей не був проречений людськими вустами, але накреслений вогненним перстом Божим на кам’яних плитах – скрижалях. Він мав стати керівництвом народу Божому, його путівником до Землі Обітованої, до того місця, де народ-мандрівник, народ-ізгой мали отримати бажаний спокій. Це сталося на п’ятдесятий день після драматичного Виходу євреїв з Єгипту, їх дивовижного позбавлення від рабства і погибелі.

День дарування Закону, п’ятдесятий день, після єврейської Пасхи святкувався народом Божим як свято Кущей. Кущі – шатри, намети, в яких мандруючий народ розташувався біля гори Синай тоді як їх вождь і пророк Мойсей на вершині Синаю отримав від Бога Скрижалі Заповіту. І от за встановленням Божим на згадку про сорокарічні мандри люди покидали свої домівки і поселялися в шатрах, наметах – кущах. Крім того, на знак вдячності за великі благодіяння Господні ізраїльтяни прикрашали свої оселі і самий Єрусалимський Храм гілками рослин і букетами квітів.

Сьогодні православні храми прикрашаються, як колись прикрашався Єрусалимський Храм, і причина цієї прикраси все та ж: ми дякуємо Богу-Спасителю за те, що ми, Народ Божий, Новий Ізраїль, Православна Церква, люди, які з’єдналися з Богом у Таїнствах, набули, як колись Ізраїль Старий, сенс нашого існування, отримали можливість Вічного Життя, можливість спасіння. Сьогодні день усиновлення всіх нас Богом, сьогодні день народження нового народу – Церкви Христової.

Бог не відмінив Закону після Втілення Сина Божого. Господь Ісус Христос виконав Закон. Він так і сказав Своїм учням: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати” (Мф. 5:17). Слово “виконати” має ще одно значення, яке ми, у нашій естрадній культурі, якось забули: виконати – означає зробити повним, досконалим, заповнити.

Закон Старий даний був євреям для того, щоб спрямувати їх у землю Обітовану, у землю, що тече молоком і медом. Закон Христовий має спрямовувати Новий Ізраїль, Церкву Христову, на Небо, у Царство Небесне, бо людині, створеній за образом і за подобою Божими, – тісна земля. Їй, як дитині Божій, потрібне Небо.

І от за дивним, незбагненним задумом Спасителя нашого після Вознесіння Господнього, у день П’ятидесятниці сталося це остаточне виконання Закону: Дух Святий зійшов на апостолів і силою Своєї Благодаті перетворив слабких, маловірних, боязких і недосвідчених у Божественній Премудрості людей у те, що пізніше апостол Павло назве “стовпом і утвердженням Істини”, – у Церкву Христову! Колись перелякані і недорікуваті стали безстрашними і палкими проповідниками, ті, що колись ховалися за стінами своїх будинків “з остраху перед юдеями” вийшли на площі міст, постали перед жорстокими язичницькими правителями, нічого на боячись і ні в чому не сумніваючись, з проповіддю радісної Звістки про Вічне Життя, бо “євангеліє” грецькою – це і є “радісна, блага звістка”. Звістка про примирення людини з Богом, звістка про спасіння від вічної смерті. Так діяла і діє благодать Духа Святого, “Яка від Отця сходить”, у Тілі Христовому – Його Церкві.

Любов, що заповнює Закон, не може здійснюватися людськими зусиллями. Їй мало формальної заборони “не убий”. Вона каже: “Полюби ворога”. Любові мало юридичної норми “не вкради”. Вона вимагає: “Віддай останнє ближньому”. Любов закликає нас здійснити немислиме: “Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий” (Мф. 5:48).

Хіба сама людина, своїми силами здатна зробити подібне? Але Божественна Благодать незмінно діє в Церкві з того самого дня П’ятидесятниці аж до цього часу. Дух Святий, а не ми самі, молиться в нас. Дух Святий, а не священик звершує Таїнства Церкви. Дух Святий, Який Саму Церкву Христову створив, зберігає Її донині так, що не можуть Її здолати ворота пекельні.

І якщо євреї так дякували Богові за Його благодіяння, якщо вони так прикрашали оселі свої і Храм квітами за Землю, то що ж ми, християни, повинні віддати Йому сьогодні за Небо, відкрите нам? Які букети принесемо ми нашому Богові?

Наш дар, він увесь у жмені, як у тієї бідної вдови, що поклала дві лепти в скарбницю Храму. Вчинимо ж і ми так, як вона. Усе, що в нас є, усі наші сльози і радощі, усе наше ще не реалізоване покаяння, усю нашу надію і віру – віддамо Йому, бо не це наше – Його. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: День Святої Трійці