Євангеліє, яке читається в сьогоднішній день пам’яті святих апостолів Петра і Павла, дуже показове. Христос запитує Своїх учнів, за кого вважають Його люди? І тут учні з легкістю і радістю починають розповідати: одні вважають Тебе за Іоанна Хрестителя, інші – за одного з пророків або ще за когось.
І тут раптом Христос звертає питання до самих учнів: а ви за кого Мене вважаєте?
У цей момент запанувало гнітюче мовчання серед учнів. Сказати, що вони насправді думають, не хочеться. Не говорити нічого – теж складно. І от у цей момент перед нами розкривається дивний характер апостола Петра.
Він каже як би від імені всіх учнів, тим самим рятуючи їх від цієї незручної ситуації. Твердо, не допускаючи жодних заперечень або сумнівів, раптом заявляє: «Ти є Христос, Син Бога Живого».
Ця була відважна заява. Бо в той час, ми знаємо, по Іудеї ходила величезна кількість Лже-месій – людей, які проголошували себе не лише пророками, а саме Месіями, і місія яких, як правило, закінчувалася трагічно.
Відзначаючи пам’ять святого апостола Петра, хочеться згадати все ті епізоди Євангелія, в яких проявляються риси його палкої вдачі.
Це і випадок ходіння по воді, коли побачивши Спасителя, Який йде до човна під час бурі по воді, Петро просився бути поряд з Ним.
Це і ситуація з дивовижним ловом риб, коли, здавалося б, щастя, що впало з неба, мало надихнути Петра, а він падає до ніг Христових і каже: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк. 5:8)
Це і ситуація вже після Воскресіння Христового, коли щойно зрозумівши, що Спаситель на березі, Петро кидається в море, аби скоріше припливти до Христа і впасти до Його ніг.
І тут же поруч – ця безглузде зречення від Христа під час Його арешту у дворі первосвященика. І тут же поруч – гіркі сльози розкаяння, якими Петро решту життя оплакував своє зречення.
Але ми знаємо, що Спаситель під час одного з’явлень учням відновив Петра в апостольській гідності, і саме йому було доручено бути старшим пастирем Христового стада.
Сьогоднішнє Євангеліє спонукає нас зробити дуже важливий висновок. Ми не повинні боятися тих гріхів, які вже скоїли. Бо немає такого гріха, який був би сильніший за безмежне милосердя Боже. І найяскравіший приклад того, як можна пасти, встати і сміло йти за Христом до кінця, це приклад апостола Петра – ревного, палкого, який відрікся від Христа і знову повернувся до Нього і став по праву первоверховним апостолом.
Нехай допоможе нам Господь не сумувати, коли ми протистоїмо гріху. І навіть тоді, коли все-таки падаємо – відразу ж вставати, омивати своє серце сльозами покаяння, щоб бути завжди поряд з Христом-Спасителем.
Автор: протоієрей Павло Великанов
Усе по темі: День Петра і Павла