Додаток. Про Божественність Христа

Віра в Божественність Ісуса Христа є основою всіх наших релігійних переконань. Вона вливає в нас духовні сили, надихає творити добро, дає напрям нашим трудам і сподіванням. Без неї християнство втрачає свій сенс, свою надихаючу силу і перетворюється на колекцію древніх міфів і нездійсненних обіцянок.

Але при всій своїй винятковій важливості істина Божества Христового не самоочевидна. Деякі місця в Євангеліях навіть неначе суперечать їй. Тому люди, які оспорюють Божественність Христа, не зустрічають складнощів у пошуку біблійних текстів, які ніби підтверджують їхню думку, що Ісус Христос був або просто людиною, або, можливо, ангелом, який утілився, і тому не може бути названий Богом у конкретному значенні цього слова. При цьому супротивники віри в Божественність Христа вказують на те, що Сам Ісус ніколи не називав Себе Богом і з цього припускаються неправильного висновку, що цей титул був приписаний Йому пізніше.

Суперечливі думки відносно природи Христової почали виникати ще з перших днів християнства. Особливо сильні сперечки викликала в іV столітті аріанська єресь, яка вчила, що Ісус Христос лише за назвою Син Божий, а за природою – ангел, створений Богом. Аріанська єресь була уважно розглянута Першим Вселенським Собором, що відбувся в місті Нікеї в 325 році. Учасники Собору відкинули аріанську єресь і склали Символ віри, що використовується в Церкві й понині, в якому точно виклали правильне вчення про Ісуса Христа.

У наш час секта свідків Ієгови пригадала аріанську єресь і у своєму варіанті вчить, ніби Ісус Христос – це архангел Михаїл, який утілився. Небезпека секти свідків Ієгови полягає в тому, що, маючи величезні матеріальні ресурси, вона наповнює світ своєю літературою і своїми проповідниками. Особливо агресивну місіонерську роботу вона веде зараз на теренах колишнього Радянського союзу, уловлюючи у свої згубні мережі тисячі довірливих людей.

Наші співвітчизники знаходяться в особливій небезпеці від сектантських проповідників, бо у своїй більшості вони малознайомі із Священним Писанням. З другого боку, сектантські проповідники добре завчили потрібні для них тексти і вміють жваво закидати свого співрозмовника вигідними для них цитатами.

Хоча Священне Писання іменує Ісуса Христа Сином Божим, люди, які оспорюють Його Божественну природу, вказують на те, що Священне Писання іменує синами Божими й інших осіб, як наприклад, ангелів і людей. Для вирішення цього питання потрібно врахувати наступне. Говорячи про людей або ангелів, Біблія ніколи не використовує однину і ніколи не називає певну людину чи ангела сином Божим, але завжди використовує множину в колективному сенсі: сини Божі. Читачу завжди ясно, що тут говориться про синів Божих не за природою, а за милістю Божою, яка приймає їх – вони діти не за природою, а усиновлені.

Лише до Ісуса Христа Священне Писання застосовує однину, іменуючи Його Сином Божим і, крім того, лише до Нього одного воно додає такі уточнюючі слова, як Єдинородний (єдиний), Улюблений, Син Бога Живого. Це вказує на те, що на відміну від нас Ісус Христос – Син Божий за суттю. Він Син у прямому значенні цього слова. Біблія строго розрізняє Сина від синів: Перший народжений, ті – створені.

Самий початок проповіді Ісуса Христа Бог Отець передує свідоцтвом про Свого Сина, сказавши: “Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління” (Мф. 3:17). Пізніше на горі під час Преображення Бог Отець повторив ці слова, додавши: “Його слухайте” (Мф. 17:5). Це вказівка на те, що люди повинні приймати все сказане Господом Ісусом Христом як досконалу і непорушну істину.

Але що можна, наприклад, заперечити тим, хто відкидає Божественність Христа, коли Він Сам казав: “Отець Мій більший за МенеПро день же той або про годину (кінця світу) ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки ОтецьА втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!” і подібні фрази, в яких Він ставив Себе на друге і службове місце стосовно Отця? (Ін. 14:28; Мк. 13:32; Лк. 22:42). Крім того, якщо Ісус Христос дійсно усвідомлював Себе Богом, то чому Він не оголосив про це ясно і відкрито? Цим Він розсіяв би всякі сумніви відносно Своєї природи.

Мета цієї статті – допомогти віруючій людині розібратися в поставлених вище питаннях і дати їй необхідний матеріал для захисту своєї віри в Божественність Христа.

Щоб зрозуміти, чому Господь Ісус Христос не оголошував всенародно про Свою Божественність, постараємося подумки перенестися в ту епоху і ті умови, в яких Він проповідував. Уявимо собі, як би віднеслися люди до слів людини, яка ходить містом і заявляє: “Я – Бог!” Поза сумнівом, що натовп висміяв би її, як божевільну, а ревнителі юдейської віри поспішили б оголосити її богохульником і зажадали її страти. Хіба тільки язичники, які визнають багатьох богів, могли б прийняти подібну заяву серйозніше за юдеїв, розуміючи її, звичайно, у дусі своїх забобонів. (До речі, пригадаємо реакцію язичників на чудеса апостола Павла, як вони хотіли було оголосити його одним із богів і принести йому жертву. див. Діяння 14:8-18). У наш же час від проповідника, який оголошує себе богом, просто відвернулися б з презирством. У будь-якому випадку пряма заява Спасителя про Своє Божественне походження принесла б не той результат, який потрібно було досягти.

Дійсно, Син Божий прийшов у наш світ не для того, щоб здивувати сучасників Своєю всемогутністю або, як рабів, підпорядкувати Своїй Божественній владі, а щоб переконати їх навернутися від гріхів і почати правильно вірити і праведно жити. Люди настільки здичавіли духовно і огрубнули морально, що стали нездатними правильно зрозуміти істину Божественності Христа. Згадаємо з Євангелій, як важко було Христу проповідувати серед юдеїв, скільки кепкувань довелося Йому вислухати від книжників, які неправдиво перетлумачували Його слова і відвертали від віри простий народ. Тому першим ділом Господу Ісусу Христу треба було переконати людей покаянно навернутися до Бога і відкинути свої релігійні забобони, закласти в них насіння істинної віри. Досягнувши цього, потрібно було надихнути їх до нового, праведного способу життя, навчити прощати, шкодувати і любити один одного.

Такого глибокого духовного перевороту в суспільстві не можна було досягти ні погрозами, ні чудесами. Дійсно, коли Господь Ісус Христос якимсь дивом являв Свою Божественну природу, це збуджувало в натовпі юдеїв нездорові мрії про славне і могутнє месіанське царство на землі, в якому вони пануватимуть над іншими народами. Тому Господь Ісус Христос вимушений був забороняти розголошувати про здійснені чудеса.

Щоб морально відновити людей і зробити їх сприйнятливими до істинної віри, Христос обрав шлях доброго, надихаючого слова і особистого прикладу. Із співчуття до людей, які погибали, Він вирішив розділити з ними їхню убогість, тягарі і прикрості. Щоб вилікувати їхні моральні виразки, Він узяв на Себе людські гріхи і на хресті змив їх Своєю пречистою кров’ю. Взагалі вся справа спасіння грішного людства, починаючи з моменту втілення Спасителя і кінчаючи Його хресними стражданнями, були для Нього справою вкрай добровільного приниження. За словами апостола Павла: “Він (Христос), будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба” (Флп. 2:6,7).

Пророк Ісая так описує подвиг добровільного самоприниження Месії: “Немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас. Він був мучимий, але страждав добровільно і не відкривав уст Своїх. Від пут і суду Він був узятий; але рід Його хто пояснить?” (Іс. 53:2-8).

Цими завершальними словами пророк звертається до совісті тих, хто відкидає свого Спасителя, і як би каже до них: ви з презирством відвертаєтесь від Ісуса, Котрий страждає, але зрозумійте, що через вас, грішників, Він так тяжко страждає. Вдивіться в Його духовну красу, і тоді, можливо, ви зможете зрозуміти, що Він прийшов до вас з небесного світу.

Але добровільно принижуючи Себе заради нашого спасіння, Господь Ісус Христос, проте, поступово відкривав таємницю Своєї єдності з Богом Отцем тим, хто здатен був піднятися над грубими уявленнями натовпу. Так, наприклад, Він казав юдеям: “Я і Отець – єдинеХто бачив Мене, той і Отця бачив... Я в Отці і Отець у МеніМи (Отець і Син) прийдемо до нього і оселю сотворимо у нього” (Ін. 10:30,14:9,11,23). Ці й інші подібні вирази однозначно вказують на Його Божественну природу.

Крім того, Господь Ісус Христос поступово розкривав такі Свої властивості, якими не може володіти ніхто інший, окрім Бога. Так, наприклад, Він іменував Себе Творцем, коли казав: “Отець Мій донині робить, і Я роблю” (Ін. 5:17). Знаменне те, що юдеї, почувши ці слова, зрозуміли їх абсолютно правильно і хотіли було побити Христа камінням як богохульника, “за те що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога” (Ін.5:17-18). Не спростувавши їх розуміння, Господь цим підтвердив, що вони правильно зрозуміли Його.

В інших бесідах Господь Ісус Христос називав Себе вічним. Коли, наприклад, юдеї запитали Його: “Хто Ти?” Ісус відповів: “Початок всього” (Ін. 8:25). І дещо пізніше додав: “Істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є” (Ін. 8:58). Тут слід звернути увагу, що Ісус використав теперішній час: “Я є” – або точніше: “Я – Сущий”. Глибоке значення цього слова з’ясовується в оригінальній єврейській мові. Коли Мойсей при кущі, що не згорав, запитав Бога, як Його ім’я, Господь відповів: “Я є Сущий” (Вих. 3:14) (єврейською: Ягве).

Тобто саме ім’я “Сущий” (Ягве) вказує на відмітну властивість Бога: Він Той, Який завжди існує, Він вічний. Назвавши Себе Сущим (Ягве) Ісус Христос використав те ім’я, яким євреї називають Бога. Згадаємо при цьому, що ім’я Ягве настільки шанувалося юдеями, що вони використовували його лише в особливо важливих і урочистих випадках, а в звичайній мові вживали імена Господь, Творець, Всевишній, Благословенний і т.д.

Після Свого воскресіння Ісус Христос підтвердив про Свою вічність, сказавши: “Я є Альфа й Омега, початок і кінець, говорить Господь, Який є і був і гряде, Вседержитель” (Одкр. 1:8). В інших випадках Він іменував Себе всезнаючим, кажучи: “Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця” (Ін. 10:15). Дійсно, Боже єство незбагненне для обмеженого творіння. Лише Бог може досконало знати Свою природу. Господь Ісус Христос ще називав Себе всюдисущим, коли казав: “Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесахДе двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них” (Ін. 3:13; Мф. 18:20). Тут Христос знову використав слово “Сущий”, вказуючи на те, що Він не лише був або буде на небесах, але постійно перебуває там.

Отже, розділяючи з Отцем усі Його Божественні властивості: творіння, вічність, всезнання, всюдисущність і т. д. – Ісус Христос повинен визнаватися всіма рівним Отцеві і по честі, тому всі повинні шанувати “Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його” (Ін. 5:23). Неупередженій людині все, сказане тут, повинно вселити одну безперечну істину, а саме: Ісус Христос є істинним Богом, рівним Отцю за природою.

Хоча Ісус Христос уникав прямо називати Себе Богом, щоб не збуджувати в натовпі непотрібних хвилювань, проте Він схвалював тих, хто був здатен піднятися до цієї істини. Так, наприклад, коли апостол Петро в присутності інших апостолів сказав: “Ти є Христос, Син Бога Живого!” (Мф. 16:16) Господь прийняв його сповідання віри, додавши, що Петро дійшов до цього переконання не лише через самостійне спостереження, але завдяки особливому просвітленню зверху: “Блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах” (Мф. 16:18). Так само, коли апостол Фома, який доти сумнівався, побачивши перед собою воскреслого Спасителя, вигукнув: “Господь мій і Бог мій!” (Ін. 20:28), – Христос не відкинув цього іменування, але лише злегка докорив Фому за повільність і сказав: “Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували” (Ін. 20:29).

Згадаємо, нарешті, що саме засудження Христа на хресну смерть було викликане Його офіційним визнанням Своєї Божественності. Коли первосвященик Каяфа під клятвою запитав Христа: “Заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий?” Христос відповів: “Ти сказав“, – використавши встановлену форму ствердної відповіді (Мф. 26:63,64).

Тепер слід зрозуміти друге, пов’язане з цим дуже важливе питання: звідки Каяфа, багато юдеїв і навіть демони (!) могли почерпнути ідею, що Месія буде Сином Божим? Відповідь тут одна: із старозавітного Священного Писання. Саме воно підготувало ґрунт для цієї віри. Дійсно, ще цар Давид, який жив за тисячу років до різдва Христового, у трьох псалмах іменує Месію Богом (Псалми 2, 44 і 109). Ще ясніше розкрив цю істину пророк Ісая, який жив за 700 років до Р. Х. Передбачаючи диво втілення Сина Божого, Ісая писав: “Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл“, що означає: “З нами Бог“. І трохи далі пророк ще більш визначено розкриває Властивості Сина, Котрий мав народитися: “І наречуть ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець вічности” (Іс. 7: 14, 9:6). Такі найменування не можна застосувати ні до кого, як лише до Бога.

Пророк Єремія, який жив приблизно років двісті після Ісаї, іменує Месію “Господом” (23:5; 33:16), маючи на увазі Того Господа, Який послав його на проповідь; а учень Єремії, пророк Варух, написав наступні чудові слова про Месію: “Цей є Бог наш, і ніхто інший не зрівняється з Ним. Він знайшов усі путі премудрости і дарував її рабові Своєму Якову й улюбленому Своєму Ізраїлю. Після того Він явився на землі і знаходився між людьми” (Вар. 3:36-38) – тобто Сам Бог прийде на землю і буде жити серед людей!

От чому чуйніші з юдеїв, маючи такі певні вказівки у Священному Писанні, могли без коливань визнати в Христі істинного Сина Божого. Чудово, що ще до Різдва Христового праведна Єлизавета зустріла Діву Марію, яка чекала Немовляти, наступним урочистим вітанням: “Благословенна Ти в жонах, і благословенний плід утроби Твоєї! І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?” (Лк. 1:42, 43). Ясно, що в праведної Єлизавети не могло бути іншого Господа, крім того, Якому вона служила з дитинства. Як пояснює апостол Лука, Єлизавета сказала це не від себе, а за натхненням від Духа Святого.

Міцно засвоївши віру в Божественність Христа, апостоли насаджували цю віру в Нього серед усіх народів. З розкриття Божественної природи Ісуса Христа євангеліст Іоанн починає своє Євангеліє: “Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог… Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося… І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини, і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця… Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив” (Ін. 1:1,3,14,18).

«Найменування Сина Божого Словом більш, ніж інші іменування розкриває таємницю внутрішнього взаємовідношення між Першою і Другою Іпостассю Пресвятої Трійці – Богом Отцем і Богом Сином. Дійсно, думка і слово відмінні одне від одного в тому, що думка перебуває в розумі, а слово є вираження думки. Проте вони нерозлучні. Ні думка не буває без слова, ні слово без думки. Думка є як би всередині слова, а слово є вираження думки. Думка, утілюючись у слово, передає слухачам зміст думки. У цьому плані думка, будучи самостійним початком, є як би батько слова, а слово – як би син думки. Раніше за думку воно неможливе, але й не звідкись ззовні воно відбувається, але лише від думки і з думкою залишається нерозлучним. Так само і Отець, найбільша і всеосяжна Думка, породив зі Свого надра Сина-слово, Свого першого Тлумача і Вісника». (за св. Діонісієм Александрійським).

Про Божественність Христа апостоли казали з усією ясністю: “Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло і розум, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Ісусі Христі” (1Ін. 5:20). Від ізраїльтян народився “Христос по плоті, Сущий над усіма Бог” (Рим. 9:5). “Очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа” (Тит. 2:13). “В Ньому (Христі) живе уся повнота Божества тілесно” (Кол. 2:9). “і безперечно – велика благочестя тайна: Бог явився у плоті” (1 Тим. 3:16). Про те, що Син Божий не творіння, а Творець, що Він безмірно вищий за всіх створених Ним істот, апостол Павло докладно доводить у першому і другому розділах свого Послання до Євреїв. Ангели – це лише службові духи.

Зважаючи на ясне вчення Священного Писання про Божественність Господа Ісуса Христа, учасники Першого Вселенського Собору, щоб припинити усілякі перетлумачення слова Син Божий і применшення Його Божественної гідності, ухвалили, щоб християни вірили: “В Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося”.

Аріани особливо палко заперечували проти слова єдиносущний, бо його не можна було тлумачити ніяк інакше, як у сенсі, що Ісус Христос визнається істинним Богом, в усьому рівним Богові Отцю. З цієї ж причини учасники Собору наполягли, щоб це слово увійшло до Символу віри.

Підсумовуючи сказане, слід сказати, що віру в Божественність Христа не можна насадити в людські серця ні цитатами, ні формулами. Тут потрібна особиста віра, особисте вольове зусилля. Як було дві тисячі років тому, так буде і до кінця світу: для багатьох Христос залишиться “наріжним каменем, каменем спотикання і каменем спокуси… щоб відкрилися помисли багатьох сердець” (1 Пет. 2:7; Лк. 2:35). Богові угодно було ставленням до Христа виявити сокровенний напрям волі кожної людини. І те, що втаїв Він від розумних і мудрих, то відкрив немовлятам.

Тому ця стаття не ставить собі метою “довести”, що Христос – Бог. Довести це неможливо, як і багато інших істин віри. Мета цієї статті – допомогти християнину зрозуміти свою віру в Спасителя і дати йому потрібні аргументи для захисту своєї віри від єретиків.

Отже, хто Ісус Христос, Бог або Людина? – Він Бого-Людина.

На цій істині повинна затверджуватися наша віра.