Ми з вами – «останок Його народу» (див. Зах. 8:12), і мусимо в тиші й у покорі, спільно з усією Церквою прийняти слова про Ісуса, які промовляє до нас сьогодні євангелист Матфей. У різдвяну ніч ми намагалися зберігати в своєму серці ту надзвичайну подію і роздумувати, як живий предвічний Бог був «покладений», немов покинутий, «у яслах» (див. Лк. 2:7), щоб таким чином могти побачити невидимого Бога, пізнати Його, полюбити, щоб Він став нашим Богом.
Коли роздумуємо про сьогоднішнє Євангеліє від Матфея і про те, що в цих трьох подіях перших років життя Ісуса пережила Діва Марія, перед нами немов постає потрійна ікона, і нехай цей образ залишиться в наших серцях. Потребуємо пізнати Ісуса. Саме того ми можемо просити одні одних на цій Божественній літургії. Ми так мало Його знаємо! Ми мали б відчувати від цього велику нестачу у своїх серцях. Нам здається, що ми «знаємо».., але це зовсім інше: можна знати когось, живучи разом з ним, іноді, можливо, навіть конфліктуючи з ним. Та чи знаємо ми Господа Ісуса?
Нехай кожен роздумає про ті події, так просто описані в Євангелії від Матфея: про подорож, яку називаємо «втечею в Єгипет» (див. Мф. 2:13-14), але котра найперше показує нам вихід з Єгипту Сина Божого; про тих замордованих дітей, які вже тоді долучилися до жертви єдинородного Сина, Який віддав Себе за нас; і, врешті, про оселення в Назареті, найнепримітнішому й найзлиденнішому поселенні, назву якого пізніше приб’ють до хреста та «приклеять» до Ісусових учнів.
У цих трьох подіях, як наголошує щоразу євангелист Матфей, Ісус «сповнює» Писання. Не просто слова, а обіцянки, які Отець дав усім людям, і які сповнюються в подіях життя Ісуса і надають таким чином сенсу подіям нашого життя. Так Ісус «сповнює» наше життя, яке без Нього було б нонсенсом. Ісус сповнює сенс нашого життя в подіях Свого життя – з нами і заради нас – від перших місяців Свого життя в людському тілі (див. Ін. 1:14). Писання, Слово, яке перебуває між нами, відкриває нам ці події, а Святий Дух пригадує. То ж нам належить прийняти до свого життя це одкровення Господнє та сповнення Писання, визнаючи, що:
- Ісус – наша Пасха, наш «перехід» до життя з Отцем, адже в Ньому, єдинородному Сині, ми усиновлені, «покликані з Єгипту» (див. Мф. 2:15), з рабства, до свободи Божих дітей. А як ми відповідаємо на цей поклик?
- Ісус – мученик, «свідок вірний, первісток з мертвих» (Од. 1:5), любов Якого перемагає смерть; і в Ньому «гнані за правду» вже тепер є учасниками радості Отця, бо «їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5:10). Чи приймаємо ми це блаженство?
- У Своєму Тілі, яким є Церква, Ісус – досі «назарянин» у цьому світі: будучи непомітним, незнаним, зневаженим, Він приносить мир і радість усім людям. Чи живемо ми в єдності з цією Церквою?
Ангел Господній казав Йосифові: «Устань» (Мф. 2:13), пробудися… Пробудімося ж і ми, намагаймося «пізнати Його і силу воскресіння Його, і участь у стражданнях Його» (Флп. 3:10). «Щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості й одкровення для пізнання Його» (Еф. 1:17). Амінь.
Автор: Жан Корбон
Усе по темі: Неділя після Різдва