Найбільшій скарб

У цю неділю ми завжди читаємо уривок з Нагірної проповіді Ісуса Христа, який розміщений в Євангелії від Св. Матфея (6:14-21). Цей день ми також називаємо Неділею прощення – бо на Вечірні в спеціальному чині просимо прощення один в одного, щоб з розкаяним серцем увійшовши у велику Чотиридесятницю почати подорож до Світлого Празника Воскресіння Христового.

Сьогодні після вечірні в нашому храмі Блаженних мучеників прочитавши вищенаведене Євангеліє, зупинив свій погляд на першому та останньому віршах Євангелія. Те що прийшло на серце подаю нижче.

Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше… Цей останній вірш служить мотивацією для першого вірша уривку. У першому вірші Господь говорить про необхідність прощення провин (παραπτωματα) інших людей. Очевидно в цих словах мається на увазі не тільки дрібні провини інших супроти нас (бо саме це означає грецький термін παραπτωμα), але й більші провини, якими нас кривдять, і які ми називаємо гріхами (у грецькій мові – αμαρτια). Щоб прощати очевидно потрібно мати мотивацію. Потрібно дивитися на іншу людину так, як Бог дивиться на кожного з нас – як на найдорожчий для Нього скарб. А наскільки ми є для Нього дорогі свідчить вся Історія Спасіння представлена у Св. Писанні. Свідчить, за словами св. Павла, факт, що «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8). Коли ми ще були грішниками – Його ворогами (тими, які відійшли від Його плану стосовно нас і світу та збудували на землі пекло завдяки своїй сваволі, недовірі та гордині; слово αμαρτια – взяте з мови мисливців стосовно стріли, яка не влучає в ціль, – дослівно означає промах, відхід від цілі) і на ніщо не заслуговували, а запродалися Сатані, – тоді Господь нас викупив від нашого суєтного життя, яке ми прийняли від батьків наших, не тлінним золотом чи сріблом, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти (пор. 1Пет. 1:18,19). Це неймовірно, але такою є Його Любов – тому, що Він сам є цілковитою Любов’ю (пор. 1 Ін. 4:16), яка не шукає свого (пор. 1Кор. 13:5), але любить вічно (пор. Єр. 31:3). Коли Він дивиться на нас, то поза нашаруваннями всього того, що затьмарює наше існування, бачить у нас Свій Образ та Свою Подобу (пор. Бут. 1:26,27), чи радше навіть Образ Свого Сина, на зразок котрого, за словами св. отців ми були сотворені (пор. Євр. 1:3).

Люди, які нас оточують, часто завдають нам болю (як зрештою і ми іншим). Інколи кривда є цілком не справедлива, і тоді біль стає ще важчим… В сьогоднішньому Євангелії Ісус пропонує нам звільнення з під плит і тягаря образ – для цього потрібно подивитися на іншу особу Його очима. Це не є легко – і кожен з нас це знає. Проте, подібно як і золотий скарб захований у землі не тратить своєї цінності, так і кожна людина заховавши скарб Божого образу в собі під різними нашаруваннями масок та немочей (які іноді бувають відверто кажучи доволі гидкими та відразливими!), – не перестає бути Божою дитиною, та потребує нашого зцілюючого прощення, завдяки якому може швидше стати тим, ким повинна бути, а ми в свою чергу прощаючи, – не тільки не додамо подібного нашарування для своєї душі, але також ставатимемо вільнішими та світлішими.

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: Сиропусна неділя