Дорогі брати і сестри!
Цей світлий період П’ятдесятниці, який простягається від свята Воскресіння Христового до дня Зіслання Святого Духа на апостолів, можна уявити собі як школу нашої присутности в Церкві. Це час, коли через церковні читання, через богослужбові співи ми наближаємося до пізнання багатоманітности служінь у Церкві та багатоманітности форм оприявнення в ній благодатного діяння Святого Духа.
Минулої неділі ми зустрічалися з апостолами, які в тремтінні очікують на своє майбутнє і раптом дістають радісний знак постійної присутности з ними їхнього воскреслого Учителя (Ін. 20:19-31). Але сьогодні – інша зустріч. Церква пропонує нам вслухатися в слова євангелиста Марка (Мк. 15:43-47, 16:1-8), котрий нагадує про осіб, що не належали до найближчого оточення Ісуса Христа, а навпаки – належали до верств, які тоді вважалися другорядними, про які зазвичай не згадували. Та й зараз ортодоксальний юдей ніколи не сяде поряд із жінкою навіть у громадському транспорті.
Але саме талант цих жінок – талант віри і любови – виявляється в непохитній вірності Учителеві навіть тоді, коли найближчі до Христа учні були в стані переляку і заціпеніння, в очікуванні того, що ж буде далі: чи репресії, які торкнулися їхнього Вчителя, не поширяться й на кожного з них, чи синедріон не почне і їх переслідувати. А вони, ці жінки-мироносиці, не думали ні про що! Вони тільки переживали смерть Учителя і навіть у цю мить духовно лишалися разом із Ним.
Саме це глибоке емоційне переживання трагедії смерти Христа допомогло їм першими піднестися і до радости воскресіння. Бо саме вони, першими прийшовши до гробу Спасителя, почули і понесли до учнів звістку, яку ми повторюємо знов і знов протягом цих свят: «Христос воскрес!».
Разом із ними бачимо ще двох цікавих особистостей (Ін. 19:38-42): Йосифа Аримафейського і Никодима – людей, які не належали до маргінальних верств, як жінки-мироносиці й апостоли. Ні, вони були серед найбільш шанованих, багатих, вчених людей в Ізраїлі. І тим не менше вони в такому своєму становищі, боячись синедріону, зважилися прийти до Вчителя, запитати Його і – повірити. Повірити, коли Він почав їм тлумачити речі, на які вони не могли знайти відповіді серед знайомих їм людей, покладаючись на власний розум і власне тлумачення Святого Письма.
Йосиф і Никодим не хотіли бути на видноті так само, як і жінки-мироносиці. І вони втілюють у собі те, що Христос раз у раз повторює Своїм учням: ті, хто були першими, стануть останніми, але ті, хто були останніми, – у Небесному Царстві стануть першими; той, хто підноситься, – буде принижений, а той, хто згоджується бути на других ролях, непомітним, десь там, позаду – ось саме він буде вивищений (Мф. 18:1-7, Лк. 14:7-15, 22:24-30).
Це дуже великий виклик для нас, людей часу конкуренції, змагань, для нас, людей з амбіціями, яким часто хочеться опинитися на видноті: стати на помітному місці, виступити так, щоб тебе похвалили, зробити щось таке, щоб усі помітили, що ти – перший, найбільш заслужений. І саме тоді, коли ми переживаємо ці комплекси боротьби за пріоритети – саме тоді ми наражаємося на небезпеку стати останніми в Небесному Царстві.
Жінки-мироносиці не прагнули бути першими і знали, що не будуть ними. Йосиф і Никодим не виставляли свою побожність на видноту, а навпаки приховували її. І тільки коли не лишилося біля їхнього Вчителя нікого, хто міг би віддати Йому останню шану, як належало за юдейським звичаєм, вони відважно прийшли до Пилата, попросили Його тіло і використали свої статки для того, щоб гідно поховати Вчителя.
Це добрий приклад для кожного з нас – приклад непомітного і вірного служіння. Церква не очікує, що ми будемо змагатися за те, хто буде старший і найпомітніший. Ні. Вона ставить нас постійно перед вибором: ти борешся за своє власне самоствердження, чи хочеш бути із Христом? Бути із Христом, переживаючи переслідування, зневагу, переживаючи разом із Ним навіть смерть так, як переживали її в глибокій зажурі жінки-мироносиці.
І саме тоді, коли ми зважуємося бути з Христом у найважчі моменти, – тоді ми й можемо розраховувати на те, що, бувши останніми, станемо разом із Ним першими в Небесному Царстві. Амінь.
29 квітня 2012 року
Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)
Усе по темі: Неділя жінок-мироносиць