Спрадавна, з апостольських часів, християни користувалися так званими “символами віри” для того, щоб нагадувати самим собі основні істини християнської віри. У древній церкві існувало кілька коротких символів віри. У 4-му столітті, коли з’явилися хибні вчення про Бога-Сина і про Духа Святого, виникла необхідність колишні символи поповнити і уточнити.
Символ віри, який ми тут пояснюватимемо, складений учасниками Першого і Другого Вселенських Соборів. На Першому Вселенському Соборі було написано перших сім членів Символу, на Другому – інші п’ять. Перший Вселенський Собор відбувся в місті Нікеї в 325 р. після Різдва Христового для затвердження апостольського вчення про Сина Божого проти неправильного вчення Арія, який вважав, що Син Божий створений Богом-Отцем і тому не є істинним Богом. Другий Вселенський Собор відбувся в Константинополі в 381 р. для затвердження апостольського вчення про Святого Духа проти псевдовчення Македонія, що відкидав Божественну гідність Духа Святого. По двом містам, в яких відбулися ці Вселенські собори, Символ віри носить назву Нікео-Цареградського.
Символ віри складається з 12-ти членів. 1-й член говорить про Бога-Отця, з 2-го по 7-й члени говориться про Бога-Сина, 8-й – про Бога Духа Святого, 9-й – про Церкву, 10-й – про хрещення, 11-й і 12-й – про воскресіння мертвих і про вічне життя.