Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання (Ів. 5:1-15) допомагає нам замислитися над одним аспектом, дуже важливим для усвідомлення пасхальних свят і їхнього спасительного сенсу. Бога ніхто ніколи не бачив, Він – Дух невидимий. І всі спроби створити подобу Бога приречені на невдачу. Саме тому серед перших заповідей, які дані були Мойсеєві на Синайській горі, була заборона творити ідолів, тобто, подобу того, що є на Небі, – подобу Бога. Не може бути Його подоби. Але ось приходить Христос, Який і відкриває нам сутність Бога. У чому? У безмежній любові до людини!

Ось, виявляється, що відрізняє Бога як Творця всесвіту від людини: Він не керується тим, що ми сьогодні любимо називати прагматичними міркуваннями, практичним підходом, тобто власною вигодою. Бог творить світ із любови до творіння. Він опікується людиною і дбає про те, щоб вона дійсно реалізувала закладений у неї величезний духовний потенціял. І для того, щоб допомогти їй у цьому, щоб врятувати її від помилок, Він Сам сходить до людства: прибирає людську подобу, стає достеменно таким, як ми з вами, – у тілі. Друга Особа Пресвятої Тройці, Ісус Христос, народжений перед віками, про Якого Іван Хреститель під час розпитувань фарисеїв так багатозначно говорить: «Той, Хто йде за мною, став попереду мене, бо раніше від мене був» (Ін. 1:15). Чому? Бо Він буде завжди.

Але Друга Особа Пресвятої Тройці народжена. Син народжується від Отця. І, читаючи Святе Письмо, ми помічаємо той момент, який описує цей незбагненний для людського розуму процес – народження Сина від Отця – Бог промовляє слово. «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло» (Бут. 1:3). Бог сказав! Бог чинить творчий акт. І в цьому творчому акті виявляється уприявнення у видимому і невидимому світі Сина. А в наш видимий світ Він, Слово Боже, сходить, втілюючись у Сина Марії – Ісуса Христа.

Слово народжується спочатку в нас, у нашому мозку. Воно може і не реалізуватися, може лишатися нашим задумом, нашим наміром. Хоча і в той самий час ми можемо вже планувати щось цим словом здійснити. А потім слово набуває матеріяльного вигляду, коли ми його вимовляємо і вживаємо звуки, коли ми його записуємо і вживаємо якісь графічні позначки. Так народжується наше слово. І десь у подібних аналогіях описує нам Євангеліє народження Божого Сина. А для чого Він приходить до нас? Чому Він, Друга особа Пресвятої Тройці, через Яку створюється всесвіт, став однією з людських особистостей? Для того, щоб нам розкрити, що ми можемо, щоб не Бог за нас чинив, а нас розворушив, змусив використовувати те, що ми вміємо, але часто не хочемо це робити.

Зараз ті, хто працюють на комп’ютерах, добре знають, що будь-яка комп’ютерна програма має безліч можливостей, з яких ми звичайно реалізуємо два-три, щонайбільше п’ять відсотків. Можливо, хтось дуже розвинений, освічений використовує десять-п’ятнадцять відсотків. І, на жаль, ми так само не вміємо використати те, що Бог дав нам. А Він Сам вказує нам на ці багатства в притчі про таланти. І знаряддям для цієї реалізації є жертовна любов, та, зразок якої показує нам Ісус Христос, Який промовить: «Звершилось!», – тоді, коли віддаватиме життя за кожного з нас.

Саме через цей акт – жертву для ближнього, служіння ближньому – ми здобуваємо можливість відкрити в собі той неосяжний на перший погляд світ, який таїться в кожному з нас і називається образом і подобою Божими. А для чого це потрібно? Щоб ми, ніби той метелик із гусені, вийшли і полинули в майбутньому в Небесне Царство. Бо наше життя на землі тимчасове. І Христос кличе нас до вічности через Своє воскресіння. Отже і сьогоднішнє читання допомагає нам замислитися над цим покликом, над тим, що воскресіння Христове – це не тільки радісна подія, що сталася колись. Ні. Це і є заклик до кожного з нас: воскресати із Христом.

Бо починається це воскресіння не колись у майбутньому, а зараз, нині, коли ми вчимося робити добрі справи, коли вчимося любити, коли вчимося жертвувати собою задля інших. Амінь.

11 травня 2014 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: Неділя про розслабленого