Дорогі брати і сестри!
Давайте поміркуємо: адже в нашому щоденному житті слова «безтурботний» або, тим більше, «безжурний» є швидше негативними визначеннями людини, нездатної замислитися над своїм майбутнім, людини пасивної, легковажної, яка лякається або просто не вважає за потрібне зазирати в завтрашній день і зосереджується цілком на сьогоднішньому. На перший погляд здається, що євангельське читання саме до такої моделі нас привчає, адже радить нам вчитися в птахів небесних, у лілей польових – у тих, хто за своєю природою не здатен прогнозувати собі майбутнього (Мф. 6:22-33).
Але коли глибше вчитатися у євангельський уривок на сьогоднішній день – на третю неділю після П’ятдесятниці, особливо в останні слова (Мф. 6:33), то стає очевидним, що Господь вчить нас не забувати про завтрашній день, а лише мислити стратегічно, шукати ті найважливіші речі, які ми маємо собі забезпечувати завтра. І їх Він визначає двома словами: думка про Царство Небесне і – невід’ємне від першого – про правду.
Скільки разів кожен із нас, дорослих людей, втрачав на тому, що починав думати про якісь другорядні необов’язкові речі, які здавалися нам найважливішими на завтра! Ми думали, як засадити город на дачі, щоб зібрати багатий врожай, і не думали про те, що може статися посуха або транспорт не буде ходити до нашої дачі, і з врожаю нашого нічого не вийде. Бувало, що ми все життя мріяли про квартиру, і раптом, коли її купували, виявлялося, що вона – в аварійному будинку, і потрібно вкладати ще багато-багато грошей, щоб її довести до ладу. І все наше життя перетворювалося на служіння нескінченним ремонтам цієї квартири. Або ще гірше: будували собі дім і раптом виявляли, що місце, на якому стоїть наш будинок, призначене для автостради, і він неминуче – через місяць, рік – піде під знесення. І так не виходило нам багатіти, коли ми думали про самі ознаки матеріяльного добробуту, про зовнішнє.
Господь вчить нас пам’ятати, що справжнє багатство ми створюємо собі на Небі. І надійний завтрашній день ми будуємо, коли закладаємо в нього правду – правду в житті, у суспільному вимірі. Коли закладаємо у своє життя перспективу Небесного Царства! Ось саме те, що і визначає стратегію як кожного з нас поодинці – у нашому повсякденному побуті, так і нас усіх разом – як народу, як країни, як людства. Думати про майбутнє значить зазирати поза завтрашній день, пам’ятати про день післязавтрашній і будувати своє завтра так, щоб воно виростало в дальшу перспективу, не вичерпувало наші життєві плани.
Бо справді, коли ми зараз думаємо про всі ті лиха, які є довкола нас, то пригадаймо, озираючись у минуле: чи думали ми, ідучи на вибори або формуючи якісь політичні середовища, не тільки про те, щоб привести до влади людей із патріотичною риторикою, але й людей компетентних, відповідальних, а насамперед – християн не за словами, а за повсякденним життям, за несенням справедливости.
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять апостола Варфоломея і його соратника по служінню – апостола Варнаву. Кожен із них міг провадити своє життя в праці на полі, у турботі про повсякденний хліб. Можливо, вони і жили б врівноваженим, побожним життям, але вони зазирали далі. Їм боліло не просто людство, але й своє власне майбутнє, яке вони шукали не тільки в тому, скільки зберуть із поля наступного року, чи скільки виловлять риби в Галилейському морі їхні соратники, а про те, яким буде їхнє життя при другому приході Спасителя. Що їх очікує після Останнього Суду? І не тільки їх, але й людей довкола них, бо справжня наша думка про власне майбутнє не може виокремлювати нас поза цілий світ. Безтурботність про світ – це і є найбільша вада, яка може спіткати нас на життєвому шляху.
І апостоли вирушили за словом Спасителя проповідувати Христа. Проповідували в Малій Азії, переживаючи знущання, ув’язнення. Саме там зазнав страти Варнава. А Варфоломей не зупинився, не злякався того, що над ним самим нависла смертельна небезпека: його вже розпинали. Він, коли був врятований, продовжив свій шлях, дійшов, як говорить церковне передання, аж до Індії. І згодом загинув, загинув як мученик десь на місці сучасного Баку, проповідуючи тамтешнім народам християнство.
Згадуючи цих апостолів, ми сьогодні молимося водночас за нашого першоєрарха – за Всесвятішого патріярха Варфоломея, тезоіменитство якого за старим календарем нині відзначаємо.
І саме патріярх дає нам добрий взірець цього відповідального християнського служіння. На минулому тижні ми пережили чергове розчарування від того, що, зібравшись у Бразилії, лідери світу так і не змогли домовитися про захист довколишнього середовища та ефективну турботу про світову екологію. А його всесвятість патріярх Варфоломей ніколи не чекав, доки екологічні проблеми розв’яжуть сильні світу цього. Постійно у всіх своїх проповідях він закликає пам’ятати про завтрашній день, дбати про планету довкола нас, дбати про збереження її краси, її зелених легенів, її морів. І навіть коли в нас у Харкові почали по-блюзнірському вирубувати окрасу міста – парк Горького, він чи не єдиний із визначних діячів сучасного світу підняв свій голос на захист нашого міста. Хоча він ніколи тут не був і, здавалося б, йому наше місто набагато далі, ніж кожному з нас.
Патріярх Варфоломей дає нам взірець мужности, коли дбає про Церкву світу, щоб гуртувати її довкола не багатства, не фірм, які спонсорують Церкву на зразок «Газпрому», а гуртувати довкола апостольської традиції, представленої передусім п’ятьма традиційними церковними столицями Середземномор’я, з яких для православного світу першим є Константинополь. Патріярхові важко. Він – лідер зовсім маленької грецької громади в Туреччині. Й опоненти часто іронічно називають його турецьким патріярхом, стамбульським владикою, як писалося в листівках, що розкидали кілька років тому під церквами Московського патріярхату. А владика пам’ятає, що він – перший серед усіх православних єпископів світу, і йому належить виявляти в критичні моменти ініціятиву. Йому належить боронити канонічний церковний устрій і стосунки між Церквами, часом зупиняти, коли якась молодша і багатша Церква намагається поширити свою юрисдикцію на невластиві їй терени, як це сталося, скажімо, із Церквою в Північній Америці чи в Чеських землях і Словаччині. Він дбає про наше майбутнє – не про своє, а про наше! І в цьому виявляє свою турботу не лише про окрему Церкву, йому підпорядковану, а про всіх нас, бо кожному з нас дає приклад справжньої турботи – не безтурботности, а турботи про Небесне Царство і про справедливий устрій майбутнього світу.
Хай же цей приклад стане для кожного з нас дарунком від його всесвятости патріярха, а нашою відповіддю йому в цей день – молитва за нього і солідарність із Вселенською патріярхією в тих її починаннях, мужніх, складних і відповідальних кроках, які вона мусить вживати.
І хай цей приклад небесних птахів і лілей польових не розхолоджує нас, не робить апатичними, а нагадує про те, що будь-яке творіння на землі може почувати себе певним лише коли діє суголосно волі Творця. І найвищою мудрістю для кожного з нас є відчути цю волю, відчути себе Божим творінням і діяти суголосно зі своїм Творцем. Саме тоді нам не треба буде турбуватися про якісь дріб’язкові речі в завтрашньому житті, бо ми знатимемо: кожен із нас – у руках Небесного Владики. А Він нікого з нас не дасть скривдити. Саме в Його Батьківських люблячих руках ми і будемо відчувати себе позбавленими земної журби та земної турботи і наснаженими баченням тієї Небесної перспективи, яка озброює нас справжньою непереможною стратегією життєвої мудрости християнина. Амінь.
24 червня 2012 року
Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)
Усе по темі: 3 неділя після П’ятидесятниці