За прикладом старозавітної Церкви, де були первосвященик, священики і левити, святі апостоли встановили і в новозавітній християнській Церкві три ступені священства: єпископів (архієреїв), пресвітерів (тобто священиків) та дияконів.
Усі вони називаються священнослужителями, бо через Таїнство священства вони одержують благодать Святого Духа для священного служіння Церкві Христовій: відправляти богослужіння, вчити людей християнської віри і доброго життя (благочестя) і управляти церковними справами.
Єпископи становлять вищий чин у Церкві. Єпископи називаються ще архієреями, тобто начальниками ієреїв (священиків). Єпископи можуть звершувати всі таїнства і всі церковні служби. Це означає, що єпископам належить право не тільки звершувати звичайне богослужіння, але й висвячувати (рукопокладати) у священнослужителі, а так само освячувати миро й антимінси, що не дано священикам.
За ступенем священства всі єпископи між собою рівні, але найстарші та найбільш заслужені з єпископів називаються архієпископами, столичні ж єпископи називаються митрополитами, адже столиця грецькою зветься митрополією. Єпископи давніх столиць, як-то: Єрусалима, Константинополя (Царгорода), Рима, Александрії, Антиохії, а також Предстоятелі помісних Церков називаються патріархами.
На допомогу єпископові іноді дається другий єпископ, який, у такому випадку, називається вікарієм, тобто намісником.
Священики (ієреї, пресвітери) становлять другий священний чин після єпископів. Священики можуть звершувати, з благословення єпископа, усі таїнства і церковні служби, крім тих, які належить чинити тільки єпископу, тобто крім Таїнства священства і освячення мира та антимінсів.
Християнська громада, підпорядкована священику, називається його парафією.
Більш достойним і заслуженим священикам дається звання протоієрея, тобто головного ієрея, або першого священика, а головному серед них – звання протопресвітера.
Якщо священик є водночас і ченцем, то він називається ієромонахом, тобто священномонахом. Ієромонахам, після призначення їх настоятелями монастирів, а іноді й незалежно від цього, як почесна відзнака, дається звання ігумена чи ще вище звання архімандрита. Особливо достойні з архімандритів обираються в єпископи.
Диякони становлять третій, нижчий, священний чин. “Диякон” – слово грецьке й означає: служитель.
Диякони служать єпископу чи священику при богослужінні і звершенні таїнств, але самі звершувати їх не можуть. Участь диякона в богослужінні не обов’язкова, а тому в багатьох храмах служба звершується без диякона.
Деякі диякони удостоюються звання протодиякона, тобто першодиякона.
Чернець, отримавши сан диякона, називається ієродияконом, а старший ієродиякон – архідияконом.
Окрім трьох священних чинів, у Церкві існують ще нижчі службові посади: іподиякони, псаломщики (дячки) і паламарі. Вони, належачи до числа церковнослужителів, призначаються на свою посаду не через Таїнство священства, а тільки за архієрейським благословенням.
Паламарі мають за свій обов’язок скликати віруючих до богослужіння, б’ючи у дзвони, а також запалювати свічки в храмі, подавати кадило, допомагати псаломщикам у читанні, у співанні тощо.
Іподиякони беруть участь тільки в архієрейському служінні. Вони облачають архієрея у священні ризи, тримають світильники (трикирій і дикирій) і подають їх архієреєві для благословення ними вірних.
