Священнослужителі для звершення богослужінь повинні облачатися в особливі священні одежі. Їх виготовляють з парчі чи якоїсь іншої придатної для цього тканини і прикрашають хрестами.
Ризи диякона складають: стихар, орар і поручі.
Стихар – це довгий одяг без розрізу спереду і ззаду, з отвором для голови і з широкими рукавами. Стихар покладається і на іподияконів. Право носіння стихаря можна давати і псаломщикам, і мирянам-прислужникам. Стихар знаменує чистоту душі, яку повинні мати особи священного сану.
Орар – довга широка стрічка з тієї ж тканини, що і стихар. Вона носиться дияконом на лівому плечі, поверх стихаря. Орар знаменує благодать Божу, яку диякон отримав у Таїнстві священства.
Поручами називаються вузькі нарукавники, які стягуються шнурками.
Поручі нагадують священнослужителям, що вони, звершуючи таїнства чи беручи участь у звершенні таїнств віри Христової, виконують це не власними силами, а силою і благодаттю Божою. Поручі нагадують також узи (мотузки) на руках Спасителя під час Його страждань.
Облачення священика складають: підризник, єпитрахиль, пояс, поручі і фелонь, або риза.
Підризник – це стихар у дещо зміненому вигляді. Відрізняється він від стихаря тим, що виготовляється з тонкої білої тканини, і рукави в нього вузькі, з шнурками на краях, якими вони затягуються на руках.
Білий колір підризника нагадує священикові, що він повинен завжди мати чисту душу і провадити непорочне життя. Окрім того, підризник нагадує собою ще і той хітон (нижній одяг), в якому ходив на землі Сам Господь наш Ісус Христос і в якому Він здійснив діло нашого спасіння.
Єпитрахиль – той самий орар, але тільки складений удвоє так, що, огинаючи шию, він спускається спереду вниз двома кінцями, які для зручності зшиті або чимось з’єднані між собою.
Єпитрахиль знаменує особливу, подвійну, порівняно з дияконом, благодать, яка подається священикові для звершення таїнств. Без єпитрахилі священик не може звершувати жодної служби, як і диякон – без ораря.
Пояс надівається поверх єпитрахилі та підризника і знаменує готовність служити Господу. Пояс знаменує також Божественну силу, яка зміцнює священнослужителів під час проходження ними служіння.
Пояс нагадує і той рушник, яким підперезався Спаситель при омовінні ніг Своїм ученикам на Тайній вечері.
Риза, або фелонь, надівається священиком поверх іншого одягу. Одяг цей довгий, широкий, без рукавів, з отвором для голови зверху і з великим вирізом попереду для вільних дій руками.
Своїм виглядом риза нагадує ту багряницю, в яку був одягнутий Спаситель під час Своїх страждань. Стрічки, нашиті на ризі, нагадують потоки крові, які текли по Його одягу. Разом з тим риза нагадує священикам і про одежу правди, в яку вони повинні бути одягнутими як служителі Христові.
Поверх ризи на грудях священика знаходиться наперсний хрест.
За ревну, тривалу службу священикам даються в нагороду набедреник, тобто чотирикутний плат, що підвішується на стрічці через плече за два кути на правому стегні, який знаменує собою меч духовний.
Рівно з цим і головні убори – скуфія:
і камилавка:
Єпископ (архієрей) облачається у весь одяг священика: підризник, єпитрахиль, пояс, поручі, тільки риза в нього замінюється сакосом, а набедреник палицею. Крім того, єпископ надіває омофор, митру і мантію.
Сакос – верхній священний одяг єпископа, схожий на вкорочений знизу і в рукавах дияконський стихар, так що з-під сакоса в єпископа видно і підризник, і єпитрахиль. Сакос, як і риза у священика, знаменує собою багряницю Спасителя.
Палиця – це чотирикутний плат, що підвішується за один кут, зверху сакоса на правому стегні. У нагороду за старанну службу право носити палицю іноді отримують від правлячого архієрея і заслужені протоієреї, носячи її теж з правого боку, а набедреник у такому випадку розміщується на лівому. В архімандритів, як і в архієреїв, палиця є необхідною приналежністю їхнього облачення.
Палиця, як і набедреник, означає духовний меч, тобто слово Боже, яким повинні бути озброєні духовні особи для боротьби з невір’ям і нечестям.
На плечах, поверх сакоса єпископи носять омофор (зображений поверх сакосу).
Омофор – довгий широкий і стрічкоподібний плат, прикрашений хрестами. Він покладається на плечі єпископа так, що, охоплюючи навколо шию, одним кінцем спускається (спадає) спереду, іншим ззаду. Омофор – слово грецьке і означає наплічник. Омофор винятково належить єпископам. Без омофору єпископ, як священик без єпитрахилі, не може проводити ніякої служби. Омофор нагадує єпископу, що він повинен турбуватися про спасіння заблудлих, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши заблукалу вівцю, несе її додому на своїх плечах.
На грудях, поверх сакоса, крім хреста, в єпископа є панагія, що означає “всесвята”. Це – невеликий круглий образ Спасителя чи Божої Матері, оздоблений кольоровим камінням.
На голову єпископові надівається митра, оздоблена невеличкими іконками і кольоровим камінням. Митра знаменує собою терновий вінець, який був покладений на голову Спасителя.
Митру мають також і архімандрити. У виняткових випадках правлячий архієрей дає право найбільш заслуженим протоієреям під час богослужінь надівати митру замість камилавки.
При богослужінні єпископи використовують жезл, або посох, як знак вищої пастирської влади. Посох дається також архімандритам та ігуменам як настоятелям монастирів.
Під час богослужіння під ноги єпископу стеляться орлеці. Це – невеликі круглі килимки із зображеннями орла, який летить над містом. Орлеці означають, що єпископ повинен, подібно орлу, підноситися від земного до небесного.
Домашній одяг єпископа, священика і диякона складається з підрясника і ряси.
Поверх ряси, на грудях єпископ носить панагію, а священик – хрест.
