Дорогі брати і сестри!
Мабуть, важко знайти людину, в якої коли-небудь не вирвалися слова, подібні до промовлених Ісусом: «О роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас?» (Мф. 17:17). Так часом хочеться сказати нам, коли ми не отримуємо відповіді на наші добрі вчинки, коли нам здається, що нас не цінує оточення, коли у відповідь на вчинене іншим добро чуємо безпідставні звинувачення, плітки. Нам хочеться сказати так, коли спостерігаємо людську пасивність. Багато в кого сьогодні вириваються подібні гіркі слова як реакція на апатичний відгук суспільства на непродумані провокаційні закони, які видає влада, на руйнівні економічні зміни, які відбуваються в країні. І як часто, на жаль, людина, гірко зітхнувши і махнувши рукою на свій народ, подається кудись за кордон шукати кращої землі та кращих людей. Але і там найчастіше її очікуватиме розчарування. А той ідеалізований образ зарубіжжя, який українець виносить із собою в аеропорт чи на зупинку мікроавтобуса, яким вирушатиме кудись в Італію чи Португалію, розвіється разом із зануренням у повсякдення іншої країни.
Ми – слабкі люди, нам легко розчаровуватися і впадати в зневіру. А як же Христос міг вимовити такі суголосні нашим слова? Не забуваймо, що Божий Син, Ісус Христос, є також Сином Людським. І Він проходить протягом Свого короткого земного життя всі ті випробування, які ми з вами проходимо, і виявляє при цьому суто людські переживання.
Але якби Він тільки зупинився на тій фразі, ми б лише без кінця розмірковували над тим, як міг Божий Син переживати подібне до нашого розчарування. Однак ні! Слідом за тим лунають слова, покликані сповнити нас надією. Ось тільки-но Христос розчаровано озивається до Своїх учнів, які не змогли нічого вдіяти нещасному хворому юнакові, що його привів до апостолів батько недужого. Та раптом Господь промовляє до апостолів: «Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде» (Мф. 17:20). Разом із тим Ісус згадує і про знаряддя, якими долають бісівські сили – молитва і піст.
Чи означає це, що Христос дає нам рецепт якоїсь особливої молитви чи духовної вправи, котра наповнює нас духовною силою? Ні. Це було б спрощенням. Христос відкриває перед нами шлях до Нього. Він допомагає нам відчути, як забезпечити Божу присутність у своєму житті. І саме тоді і тільки тоді ми можемо подолати спокуси зневіри, зможемо здобути силу протистояти навальним підступам темних сил, які переслідуватимуть нас у цьому житті.
Віра. Віра, яка озброює нас силою, молитва, поєднана з усіма іншими духовними вправами, що їх пропонує нам Церква, – ось шлях, котрий відкриває нам супровідну дорогу Христа через наше земне життя, відкриває нам Його потужну присутність. Нам треба тільки вміти скористатися з цієї присутности, не забувати про Нього, не залишатися наодинці зі злом. І саме тоді будь-який закон не здаватиметься нам страшним, коли ми будемо озброєні проти суспільних провокацій силою правди, яка дається нам Христом.
Ми можемо справді ставати до двобою з темними силами, якщо самі не послаблюємо себе наслідуванням їх, якщо завжди перебуваємо у всеозброєнні правдою. Саме тоді і ми можемо розраховувати на те, що наше слово буде здатне зрушувати гори. Амінь.
12 серпня 2012 року
Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)
Усе по темі: 10 неділя після П’ятидесятниці