У наше століття всіляких наукових успіхів прийнято принижувати віру порівняно із знанням і наукою. Знання розглядають, як щось безперечне, твердо обґрунтоване, цілком об’єктивне. Віру ж вважають чимось довільним, суб’єктивним і бездоказовим. Проте, таке протиставлення знання вірі є хибним.
Передусім, саме визначення знання, як чогось безперечного і твердо обґрунтованого, не відповідає дійсному стану справ. Це швидше може бути ідеал знання, але не дійсний його стан. Варто хоч би порівняти різні вчення про матерію впродовж людської історії – у давнину, потім – наприкінці ХІХ століття, в середині ХХ і, нарешті, останні відкриття квантової механіки, щоб переконатися, що людські знання радикально змінюються майже з кожним поколінням. Подібні “революції” можна спостерігати в усіх галузях науки, особливо у – фізиці, астрономії, біології і медицині. Те, що признавалося за безперечну істину вчора, то відкидається сьогодні. Можна припустити, якщо людство проіснує ще декілька століть, то наші нащадки іронічно висловлюватимуться з приводу примітивних наукових уявлень ХХ-го століття.
З цього слід дійти висновку, що найціннішим є не розсудливе знання саме по собі, але саме здатність людини проникати все глибше і глибше в таємниці природи. І тут двигуном науки є не розсудливе знання, засноване на п’яти людських почуттях, але інтуїтивне прозріння. Інтуїція – це теж дуже цінна здібність людини. Вона подібна до віри, але на ступінь нижче її, бо інтуїція тягнеться тільки на фізичні предмети, а віра – на духовні.
Ніхто не сперечається, що знання інженера дуже цінні для практичних цілей, наприклад, щось спроектувати, побудувати. Але якби не існувало учених, які своїм чуттям осягнули таємниці природи, то інженерам нічого було б вивчати, і знання людства були б дуже обмеженими. Таким чином, не знання, а саме інтуїція веде до прогресу науки. От інший приклад. Ми цінуємо музикантів за хороше виконання якогось музичного твору. Але якби не існувало композиторів, обдарованих творчим генієм, то музикантам нічого було б грати. Геніальні композитори, поети, скульптори, художники і подібні до них мають здатність утілювати свої ідеї в щось прекрасне, піднесене. Таким чином, куди ми не подивимося, ми бачимо, що уява, інтуїтивне прозріння, натхнення, творчий геній – це ті двигуни, які ведуть до прогресу науку і всі види мистецтва.
Порівнюючи віру з іншими піднесеними людськими здібностями, ми бачимо, що вона, подібно до інтуїції, розширює межі людського розуму. Вона дає йому доступ до того, що недосяжне для тілесних почуттів. Так, завдяки вірі, ми приходимо до переконання, що все існуюче виникло за волею Творця, Який дав людям безсмертну душу, і що є сенс і мета в нашому житті. Віра часто випереджала відкриття науки, стверджуючи що світ не вічний, що він має нематеріальне походження, що він поступово переходив від нижчих форм до вищих, що всі закони природи підпорядковані одному вищому плану, що існують інші світи, які відрізняється від нашого, і так далі.
Завдяки спілкуванню з Богом, віруюча людина має особливе чуття до істини. Наш розум не здатний усе і відразу зрозуміти, наприклад – майбутнє загальне воскресіння померлих, останній суд, вічне життя, але ми усвідомлюємо, що це буде. Так віра, подібно до ока, дає нам можливість осягати те, що знаходиться вдалині, на горизонті нашого майбутнього.
Проте і найвідчутніше око не може бачити без світла. Так і віра потребує духовного світла – у Божественному одкровенні. Бог, через Свою любов до людей, відкрив через пророків, апостолів і, особливо, через Свого Єдинородного Сина те, що нам необхідно знати для духовного розвитку і для спасіння наших душ. Так, наприклад, Бог нам відкрив таємницю Своєї триєдності, таємницю втілення Сина Божого, Його спокутних хресних страждань і триденного воскресіння, шлях духовного відродження, благодатну силу таїнств, влаштування ангельського світу, причину зла і як з ним боротися і багато що інше.
Але кажучи, що здатність вірити вище за фізичні знання, ми не хочемо сказати, що віра виключає розум або логічне мислення. Навпаки, за планом Творця всі душевні здібності повинні сприяти одне одному. Справжня віра не має бути сліпою, легковажною. Легковір’я виявляє лінь душі, наївність розуму. Розум повинен допомагати вірі відрізняти істину від помилки. Спокійне дослідження релігійних істин робить віру чіткішою і більш обґрунтованою. Господь Ісус Христос ніколи не вимагав від Своїх послідовників сліпої віри, навпаки, Він казав юдеям: “Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене”. Також пропонував невіруючим вникнути в Його чудеса, кажучи: “Коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм” (Ін. 5:39, 10:38). Так само і апостоли наставляли християн користуватися розумом, бути обачними в питаннях віри: “Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони” (1 Ін. 4:1). Особливо апостоли переконували своїх учнів і наступників триматися здорового вчення, відкидаючи байки і людські вигадки (2Тим. 1:13, 4:3).
Таким чином ми бачимо, що неправильно розум протиставляти вірі – вони обоє потрібні. Завданням розуму є досліджувати, перевірити, обґрунтувати. Він оберігає віру від помилок, а людей – від фанатизму. Віру можна порівняти з двигуном, мотором, а розум – з кермом. Без мотора машина не зрушить з місця, без керма – розіб’ється.