Неділя 18-та по П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри!

Цей час наближення зими завжди важко переживається кожним із нас. І хоч яким би не було сонце в ці осінні дні, але коли настають перші приморозки, кожен із нас починає відчувати підсвідому тугу за минулим літом і готуватися до періоду засинання всього довкола, який неминуче позначається і на нашій психології. До того ж, ми живемо в суспільстві нестабільному, і кожної осені тремтимо в очікуванні нових інфляційних сплесків, подорожчання і взагалі всіх лих, про які можуть віщувати нам засоби масової інформації.

Важко пережили ми цей тиждень, коли, здавалося, що ми відкинуті на багато десятків років назад. І всі ілюзії на те, що ми опинилися в більш справедливому, правовому суспільстві, виявилися зруйнованими. Ми відчули себе в звичайному совєтському світі насильства, зневаги до закону, зневаги до людської гідности. Такі важкі періоди доводиться переживати кожному з нас у житті. Не раз доводиться пережити їх і суспільству.

І суголосною до цього настрою лунає сьогоднішня розповідь про те розчарування, з яким зустріли Спасителя Петро, його брат Андрій, Зеведеєві сини – Яків та Іван (Лк. 5:1-11). Кожен же з нас мав такі періоди порожньої праці, коли годинами ти набираєш текст на комп’ютері, та раптом вимикається світло і все зникає; коли ти плекаєш город, а потім настає посуха і добре, як накопаєш тієї картоплі стільки, скільки посадив навесні. Більш-менш подібне розчарування переживали і вони, галилейські рибалки, які, повернувшись з-над Йордану, взялися за звичайні свої справи. Хвилина піднесення зустрічі з Учителем минула. Вони повернулися до буднів. І знову всі свої надії на завтрашній день пов’язували зі своїм повсякденним заняттям – ловитвою риби. Вони не бачили іншої перспективи для себе. І, можливо, зустріч над Йорданом переживали як світлу хвилину, що осяяла їхнє життя і відійшла в минуле так, як відходить у минуле літня спека.

Але Сам Христос приходить до них. Він, опинившись у Галилеї, іде до Своїх учнів і закликає їх: «Відпливи на глибину» (Лк. 5:4). Можна розуміти ці слова по-різному: як заклик знову повторити свою працю, яка досі виглядала такою невдячною, а можна – і як заклик до кожного з нас. Ану спробуй дивитися ширше на життя! Спробуй не обмежуватися вимірюванням своїх перспектив тим, сидітиме чи не сидітиме в тюрмі певний політичний лідер, подорожчає чи не подорожчає цього року продовольчий кошик, чи приготуєшся ти належно до зими. Ці клопоти для кожного з нас здаються дуже важливими, часом вони відтісняють щось інше. І ось Христос допомагає нам відчути широту обріїв нашого життя і не зводити їх до тих завдань, які маємо виконати зараз, нині.

Ми звикли пов’язувати свої надії з тими, насправді часто дрібними, цілями, які ставимо перед собою. Ось я закінчу школу, поступлю на роботу, вийду заміж – і все в моєму життя буде гаразд. Христос кличе нас: «Відпливи на глибину», відчуй, що ти живеш не тільки в тісному родинному колі, не тільки в певних суспільних стосунках, не тільки своєю кар’єрою – ти живеш перспективою вічности. І коли Він з тобою, то відчуття глибини справжнього життя допомагає тобі зовсім по-іншому оцінити і ті дрібні кризи, які переживаються в житті. І те, що здавалося нерозв’язним кілька годин тому, раптом вирішується. Коли Петро й Андрій, Йонині сини, повірили Вчителеві і відплили на глибінь, вони вловили стільки риби, скільки ніколи не мріяли впіймати в Галилейському морі (Лк. 5:6). Бо вони повірили Вчителеві! І тепер уже не було для них страшним те, що здавалося неймовірним тоді, коли вони повернулися додому з-над Йордану. Вони кидають усе і йдуть у світ! З якою метою? Важко збагнути. Вони просто хочуть бути біля Вчителя, слухати Його, вчитися, щоб потім вчити. Очевидно, що перспектива апостольського служіння ще ніяк не могла вималюватися перед ними. Вони тільки набралися сміливости випливти і в житті на глибінь, віддатися Учителеві.

Можливо, і нас кожна з життєвих катастроф, кожне з суспільних потрясінь непомітно закликають: «Ану спробуй подивитися далі, спробуй відчути, наскільки ширшим є життя, наскільки глибшими є життєві проблеми». Ти вважаєш, що, змінивши одного лідера на іншого, заживеш краще. А скільки їх мінялося! І хіба може без зміни серйознішої, без глобальної зміни суспільної психології, змінитися щось довкола? Хіба не ставатиме знов і знов кожен високопосадовець таким же хабарником і невдахою, як і його попередник?

«Відпливи на глибину», – кличе нас Христос. Можливо, передчуття осінніх холодів допомагає нам відчути необхідність приготуватися до них серйозніше, не тільки тими дрібними приготуваннями, що ми робимо повсякденно. Відчути необхідність перед небезпекою суспільних похолодань бути разом, бути сильними. А найголовніше – бути з Христом, тобто жити мужньо, сміливо, відповідально, вимірюючи своє життя не сьогоденними прагматичними цілями, а високими вимірами євангельських цінностей, до яких закликає нас Христос.

І цей заклик «Відпливи на глибину», який вселяє в нас стільки остраху і непевности, раптом стане для нас рятівним від тих дрібненьких життєвих криз, які з’являються тоді, коли людина боїться ставити перед собою високі цілі і розглядати себе не в вузьких вимірах свого ближчого оточення, а у вимірах великого справжнього життя, яке відкриває перед нами неозорі горизонти вічности за одної умови: якщо ми не злякаємося послухати Христових слів і сміливо йти за Ним. Амінь.

16 жовтня 2011 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 18 неділя після П’ятидесятниці