Віра – опора надії

Випробування і скорбота – неминучі в нашому житті. У скрутні життєві хвилини тільки віра може дати людині необхідні духовні сили. У той час, як людина зі слабкою вірою під час нещасть зневіряється, сумує, ремствує і озлобляється, віруюча людина сильніше звертається до Бога по допомогу. Прилив сумних почуттів вона розганяє надією на Бога, знаючи, “кожний, хто вірує в Нього, не осоромиться” (Рим. 9:33).

Скорбота – це наші життєві бурі, періоди випробування нашої віри. За сприятливої погоди кожен матрос може бути високої думки про свої морські знання, але тільки під час бурі виявляється майстерний мореплавець. Читаючи книги Священного Писання або житія святих, ми переконуємося, що угодники Божі являли силу своєї віри більше під час переслідувань і страждань, ніж коли їх життя протікало спокійно. Ап. Павло, посилаючись на приклади віри старозавітних праведників, зупиняється саме на тих моментах їх життя, коли вони зазнавали гонінь. Наприкінці наведених прикладів апостол робить наступний висновок:

Інші (з них) зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах земліТому, – наставляє далі апостол, – і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас” (Євр. 11:36-38; 12:1).

Ймовірно читачеві не важко погодитися з тим, що віра допомагає людині мужньо переносити скорботу. Але залишається все ж питання: чому Господь допускає, щоб вірні і праведники страждали? На це питання нелегко відповісти: “Хто зрозумів дух Господа, і був радником у Нього й учив Його?” (Іс. 40:13). Ап. Павло пише, “що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра” (Рим. 8:28). “Усе” – означає і скорботу! Дійсно, сам апостол, який часто зазнавав важкі випробування, таким чином набув досвіду: “Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа, бо, коли я немічний, тоді сильний” (2Кор. 12:10) Бо сила Божа в немочі здійснюється.

Скорбота переконує людину в непостійності життєвих благ, нагадує про Бога-Спасителя, про вічне життя, учить терпінню, розвиває мужність, постійність у добрі. Коли людині нізвідки чекати допомоги, вона краще відчуває Бога. І в той час, як зовні – тіснота і скорбота, у серці вона отримує розраду. Таке безпосереднє відчуття Бога має найблаготворніший вплив на віру людини. Так, за милістю Божою, виходить, що, з одного боку, віра допомагає людині переносити скорботу, а, з другого боку, сама скорбота сприяє зміцненню віри. Тому апостоли учили християн: “З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам, знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння” (Як. 1:2-3). Священне Писання порівнює скорботу з полум’ям, яке очищає золото від домішок і робить його ціннішим (1Пет. 1:7).

Ймовірно тому, що віра дає людині силу у скрутні часи та служить опорою для її духовного життя, Господь назвав її каменем або скелею, кажучи: “На цьому камені [вірі] Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її” (Мф. 16:18). Дійсно, не можна перерахувати всі гоніння на християн за дві тисячі років існування Церкви. Впродовж цього часу багато імперій і потужних держав пали і зовсім зникли з лиця землі, а Церква Христова непохитно стоїть, затверджена на вірі в Спасителя.