Неділя 24-та по П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри!

Зцілення кровоточивої жінки, Гарольд Коппін

Уявімо собі на мить, що зараз тут, перед нами, і водночас перед усіма мільйонами людей, які зібралися сьогодні в християнських храмах по всьому світі, з’явився Сам Спаситель і раптом спитав: «Хто доторкнувся до Мене?» (Лк. 8:45). Чи могли б ми відповісти: «Ось, це – я»? Натовпи, які тоді оточували Спасителя, і зараз часто юрмляться довкола Церкви. Цими днями ми спостерігали, як незліченні натовпи людей сходилися, не дуже добре розуміючи, для чого, до пояса Пресвятої Богородиці в Москві, де люди стояли по дванадцять годин, щоб потрапити на кілька хвилин до церкви і тільки легенько торкнутися раки з цією святинею. І в Харкові, у Покровському монастирі, юрмилися натовпи, аби помолитися перед правицею небесного покровителя нашого храму, що її привезли в цей час в Україну.

Не проблема – зібрати натовп навколо якогось сенсаційного явища. Але чи багато людей у натовпі готові сприйняти це явище не тільки ззовні, не тільки очікуючи зараз, у цю мить, чуда і допомоги в практичних справах? Ми могли б відповісти: як же ж би ми торкнулися Спасителя, коли Його вже дві тисячі років немає в тілі! Добре було мешканцям Капернауму, серед яких Він жив кілька років і які могли бачити Його і торкатися Його одягу.

Неправда! Христос ніколи не відходив від Церкви, Він завжди перебуває в ній! І не тільки невидимо. Він перебуває в Церкві у вигляді найсвятіших Таїн – Тіла і Крови Христової. І можемо не тільки торкнутися Його. Можемо прийняти Його найсвятіше Тіло і чесну Кров і зробитися причасниками їх, тобто часточкою Самого Христа. Можемо не просто торкнутися Його, а ввійти в Нього, поєднатися таїнственним способом із Його Єством.

Ми маємо реліквії, які лишилися від Самого Спасителя. Скажімо, Туринська плащаниця – останній одяг, який Христос залишив громаді апостолів після Свого вознесіння на небо. Ми маємо образи, кожен із яких є також ніби часточкою одягу Христового, видимого, зовнішнього Його об’явлення в Церкві, оприявнення в нашій земній історії. Бо Христос і явився у світ, щоб дати нам місточок до Бога, дати Образ Бога, втілений у Ньому. І якщо до воплочення Христа, у часи Старого Завіту, Торою заборонялося поклонятися будь-яким зображенням Божества, то прихід Христа кардинально все змінює. Він Сам стає першою воплоченою іконою Бога, Образом Бога. І через Його образи ми можемо торкатися Його так само, як кровоточива жінка із сьогоднішнього євангельського читання (Лк. 8:41-48).

Але найголовніше – ми маємо довкола себе мільйони і мільйони своїх ближніх. І в кожному з них – у кожному з ув’язнених, скривджених, голодних, спраглих – Христос учив бачити Себе Самого. Відтак кожен наш акт братньої християнської допомоги тим, хто її потребує, і є нашим дотиком до Христа. Але чи можемо ми розраховувати на те, що, допомагаючи ближньому, молячись перед іконою, поклоняючись Туринській плащаниці і навіть приймаючи причастя Тіла і Крови Христової, ми можемо відразу одержати від Христа жадане?

Є в тексті, який сьогодні пролунав (Лк. 8:41-56), двічі повторене слово, яке стає ключем до пізнання причини того, що Христос допоміг і кровоточивій жінці, і донці Іаїра. «Дочко! Віра твоя спасла тебе», – говорить Христос жінці, яка одним дотиком до Нього зцілилася від важкої і принизливої хвороби (Лк. 8:48). «Не бійся, тільки віруй», – говорить Він до Іаїра (Лк. 8:50), коли той, зневірившись після смерти доньки, хоче відпустити Спасителя. І стається так: за вірою Іаїра донька воскресає! І до кожного з нас говорить Христос через посередництво апостолів: «Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде» (Мф. 17:20).

Отже, причина безплідности наших прохань не в тому, що Христос не хоче нам допомогти, а в слабкості нашої віри. «За вірою вашою нехай буде вам» – це слова, які Христос звертає до кожного з нас. І кожен наш духовний дотик до Нього, кожне звернення до Сина Божого передбачає не тільки Його реакцію. Від самого створення людини Христос проводить нас через тисячі виборів. Вірити чи не вірити, визнавати Його існування чи не визнавати, чинити добро чи зло? Ми проходимо своє життя, долаючи низку виборів. І саме від них залежить наше майбутнє: вічне життя чи вічні страждання, зцілення від хвороб чи перенесення їх, перемога під час спокуси чи капітуляція перед нею.

Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам не тільки про один із епізодів земного життя Христа. Воно дає кожному з нас урок нашої присутности в церкві. Присутности, яка може бути зовні яскраво виявленою юрмленням у натовпах, активністю в парафіяльному житті, але яка ніколи не закінчиться перемогою в духовному змаганні, якщо не буде вона зміцнена тією всепроймаючою вірою, приклад якої дає нам та жінка, зцілена одним дотиком до ризи Спасителя. Амінь.

27 листопада 2011 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці