Текст:

«Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!» (Лк. 8:48), – Христос ще промовляв це зціленій жінці, як підійшов чоловік до Яіра зі словами: «Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!» (в. 49). Проте Спаситель був зовсім іншої думки: «Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона» (в. 50). Що залишалося батькові, як лише вірувати, пам’ятаючи про нещодавнє зцілення кровотечивої жінки.

Прийшовши до дому Яіра, Христос нікому не дозволив з натовпу ввійти за Собою, «крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері» (в. 51). Знаючи наперед про здійснення дива, Господь не хотів розголосу, слави людської, яка, що «цвіт трав’яний: засохне трава то й цвіт опаде…» (1Пет. 1:24). Тобто є вкрай хистким і тимчасовим явищем.

У цей момент, за звичаєм, всі в будинку «плакали та голосили» за померлою. На Христові ж слова: «Не плачте, не вмерла вона, але спить!», – лише «насміхалися з Нього» (в. 52,53). Тим самим доводячи, якими непостійними є люди.

Попри загальний скептицизм, Спаситель «узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай! І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила» (в. 54,55). Як же повелися батьки, споглядаючи все це?

Напевно, зраділи? Ні, вони здивувались, не вірячи власним очам. Проте Христос вів їх з подиву, наказавши «їм нікому не розповідати, що сталось… І звелів дать їй їсти» (в. 55,56). Як можемо пересвідчитися, для Господа немає дрібниць – дівча хотіла їсти, а батьки за всіма цими подіями ще б не скоро здогадалися нагодувати дитину.

Чому ще може навчити ця історія? Що попри всі затримки та скептицизм оточення Господь неодмінно прийде нам на допомогу. Головне, вірити в це. «А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?…» (Лк. 18:7,8).

Братство “Vita“

Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці