Дорогі брати і сестри!

Мало над якою притчею може сучасна людина замислитися так глибоко, як над притчею про безумного багача (Лк. 12:16-21). Сам багач спочатку здається нам цілком симпатичною людиною. І якби не було останніх слів, як би ми зрозуміли, за що його засуджувати? Він не крав, не вбивав, чесно працював, збираючи у свої житниці те, що вродило на його полях. Хіба ж і ми не чинимо так само? Чому ж раптом він називається безумним?

І ось Христос пояснює нам усе цією останньою фразою: «Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє» (Лк. 12:21). Ці слова – «багатіти в Бога» – є ключем до всього!

Як часто ми самі – кожен із нас у своїй сфері – дбали про свою фізичну міць, про матеріяльне багатство, про статки, дбали про завтрашній день, накопичуючи кожен те, що йому здавалося потрібним для цього земного «завтра». І як рідко ми зазираємо в післязавтра, у те, що настане в майбутньому житті! Як мало ми думаємо про наші небесні скарби, дбаючи про скарб земний… Справді, левина доля проблем сучасної цивілізації, тих проблем, про які сьогодні говориться в усіх засобах масової інформації, пов’язані, власне, із зосередженням на земному, видимому, матеріяльному, на тому, що нам потрібно буде вже тепер, нині.

Накопичення капіталу, зростання економічної могутности держави, озброєння, наше особисте збагачення, – ну, може, не збагачення, але в усякому разі дбання про свій матеріяльний статок, – ось те, що практично поглинає всі сили сучасної людини. І вона, ховаючись від усього іншого, зосереджується на собі самій, на своїх статках. І своїм власним недалекоглядним розумом вона зазирає лише у своє найближче майбутнє, думаючи тільки про те, як забезпечити матеріяльну сторону свого життя.

Але ось, як не сьогодні, то завтра, ми залишаємося сам на сам із Богом. І, виявляється, крім того, про що ми дбали, крім нашого тіла, існує ще і душа. Душа, про яку ми геть-чисто забули в своєму повсякденному житті, у клопотах, зосереджених довкола тіла. Очевидно, що в цьому, може, зовсім недалекому майбутньому, і нам стане зрозумілою вся абсурдність такої поведінки. Так само, як на її абсурдність нам вказує єдина репліка Бога, звернена до багатія: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12:20).

Христос нікого не лякає цією притчею. Навпаки, Він обнадіює нас показом нашої перспективи. Він застерігає нас від того, щоб ми не були подібними до багатія, зосереджуючись лише на якомусь одному і, як невдовзі виявиться, другорядному аспекті нашого життя. Багатіти в Бога – ось те, про що так часто забуває сучасна людина у своєму засліпленні від власної технологічної могутности, від накопичених величезних капіталів, незрівнянних ні з чим у минулому.

«Бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3:19) – про це буде сказано кожному з нас тоді, коли ми вже не зможемо чути ці слова. Цими словами Церква не перекреслює все наше життя. Вона вказує на завершення нашого матеріяльного існування. Але, як метелик із кокона, так, звільнившись від цієї оболонки, має вилетіти в майбутнє наша душа. І ось тоді постане питання: з чим вона входить у вічність? Що саме ми накопичили для цієї далекої перспективи? Про це закликає Господь замислитися нас сьогодні.

Христос не вимагає від нас зректися того, що торкається нашого повсякденного життя. Адже Він Сам учив нас молитися, згадуючи про хліб насущний (Мф. 6:9-13). Але водночас учив нас пам’ятати, що наш щоденний хліб, наша матеріяльна пожива є лише одним із аспектів нашого життя, зовсім не головним. І всі наші проблеми з’являються тоді, коли ми цей матеріяльний аспект вважаємо головним або і єдиним вартим уваги.

Сьогоднішня притча допомагає нам позбутися ілюзій, не впадаючи в паніку від усвідомлення марности нашої щоденної праці. Ні! Не слід занедбувати цю щоденну працю, турботу про власний побут і про добробут інших людей. Але слід завжди пам’ятати про мету – справжню мету нашого життя, яка може відкритися колись і нам. Не дай, Боже, щоб мета життя відкрилася нам у таку безнадійну останню хвилину, в яку схаменувся біблійний багач із притчі. Багач, який так пізно зрозумів, що мав готуватися до вічности, і що його справжні скарби знаходяться зовсім не там, куди він звозив збіжжя зі своїх ланів. Амінь.

11 грудня 2011 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 26 неділя після П’ятидесятниці