Віра тягне людину до живого спілкування з Богом у сердечній, зосередженій молитві. Під час такої молитви людина стикається зі всемогутньою Божественною силою, і тоді, за словом Спасителя, усе стає можливим для віруючого (Мк. 9:23). Тому: “Все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите“, – і додав: “Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас” (Мф. 21:22 і Мф. 17:20). Іншими словами, навіть найменша віра може творити дива, аби вона була цілісна і жива, як зерно. Великий молитовник, святий Іоанн Кронштадтський, на підставі особистого досвіду називав віру “ключем до скарбниці Божої“.
Але релігійна віра не є віра у свою власну силу. Глибоко помиляються ті сектанти, які змішують релігійну віру із звичайним самонавіянням. Вони учать, що потрібно переконати себе в тому, що хочеться, наприклад: у своєму здоров’ї, в удачі, у благополуччі – і цього вистачає, щоб мати всі блага. Подібне самонавіяння схоже на дитячу гру, коли діти уявляють, що вони пливуть морем, сидячи у своїй кімнаті на підлозі. Така віра – самообман і ворог християнства!
Віра діє не силою уяви і не самогіпнозом, а тим, що вона сполучає людину з Джерелом всякого життя і сили – з Богом. Віра – сосуд, яким зачерпується вода, але треба бути в цієї води і опустити сосуд у неї. Слід дбайливо користуватися могутньою силою віри. Молячись, потрібно піклуватися не стільки про те, щоб наполягти на своєму бажанні, скільки про те, щоб Бог нас напоумив, про що просити. Адже молитва – це не лише наше слово до Бога, але саме бесіда з Ним. А в бесіді потрібно вміти і слухати.
Звертаючись до Євангельських оповідань, ми бачимо, що люди, які відрізнялися найміцнішою вірою, як, наприклад, згадані раніше римський сотник, хананеянка, друзі розслабленого і інші, були чужі всякої екзальтації чи пафосу. Навпаки, вони були дуже скромними людьми (Мф. 8:10, 15:22, 9:2). Поєднання міцної віри зі скромною думкою про себе не випадкове. Глибоко віруюча людина більше, ніж хтось інший, відчуває велич і всемогутність Божу. І чим виразніше вона це відчуває, тим більше вона усвідомлює власне убозтво. Тому великі чудотворці, як, наприклад, пророки Мойсей, Єлисей, апостоли Петро і Павло та подібні до них завжди відрізнялися глибоким упокорюванням.