Притча про митника і фарисея

Текст:

Напевно, ця притча є однією з найвідоміших Христових притч. Свого часу Спаситель її розповів «для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших» (Лк. 18:9). Проте з тих часів у стосунках між людьми змінилося мало що, тому ця притча не втратила актуальності і в наші дні. Отже, пригадаємо її зміст.

«Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник» (Лк. 18:10), – слід зазначити, що фарисеї в ті часи були шанованими членами суспільства, на відміну від митників, які працювали на окупаційну римську владу, через що їх усі зневажали. Отже, перед нами постають дві особи: шанована і зневажена. Як же вони поводяться?

«Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (в. 11,12). А що робив у цей час митник?

«А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!» (в. 13). Отже, що ми бачимо в підсумку: шанована особа, фарисей, сповнений власної значущості і праведності, що на його думку дозволяє зневажати митника, а митник же, пам’ятаючи, що він грішник, просить у Бога лише одного – милості. Що на це каже Господь?

Митник, за словом Христовим, «повернувся до дому свого більш виправданий, аніж» фарисей. А все через те, що «кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться» (в. 14). Який же урок ми можемо отримати з цієї притчі?

Що в Бога і в людей різні шкали цінностей: «Що бо високе в людей, те перед Богом гидота» (Лк. 16:15). Тому не варто судити людей лише за зовнішніми ознаками: «Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:5)

Братство “Vita

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея