Довго я виношував цю дуже важку думку про те, як допомогти вам при несенні важкої скорботи, коли вас обманюють чоловіки. Я одержую багато листів, та й у приватній бесіді я вирішую це питання. Так, мені часто говорять про цю трагедію, коли чоловік, проживши 15, 20 або навіть 35 років, раптом заявляє: “Ти мені не потрібна, ти дуже погана, у мене інша сім’я”.
Я прекрасно розумію ображене відчуття дружини: стільки прожити, стільки віддати своїх сил для сім’ї, постійно піклуватися про неї. Адже дуже важко нести хрест земної родинної роботи. І раптом – страшенний ляпас. Питання – за що? А він, якщо вже такий “перезрілий”, нехай візьме щітку зубну, шкарпетки свої, і вирушає. Та ні, він залишається прописаним і починає мучити сім’ю, виховувати в жорстокості дітей, налаштовувати їх проти матері.
Але давайте поглянемо, що ж відбувається з цими зрадниками сім’ї? А ось що: зрада, з’ясовування стосунків, розбрат у родині, а потім – хвороба, ложку до рота вже не може піднести, чашку в руках не може втримати. І ось принижена і ображена дружина, як немовля, годує його з ложечки. А де ж ті, до яких він бігав? – Всі покинули!
Подібне покарання відвідує всіх тих, хто порушує гармонію сім’ї, хто прагне до задоволень свого тіла. І тим перепаде, хто їх приймає. Бог жорстоко напоумляє людину, яка зірвалася, яка забула, що вона зобов’язана маленький відрізок свого земного життя пройти чисто, твердо, не заставляючи страждати близьку людини.
Бог не миттєво напоумляє, але дає час для роздумів, аби людина подумала і вирішила, чи вірною вона йде дорогою життя. Ніщо дарма не минає, про це багато де говорять. Про це згадується й у Святому Письмі: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7). Але молодь не слухає, з нею важко говорити, вона вірить у красиве життя, що показується серіалами. Але буде так, як написав апостол Павло у своєму листі до Галатів: що посіє людина, те й пожне.
Ось до мене приходять, кажуть, що хочуть одружитися. Йому – 21 рік, їй – 19 років. Ми, мовляв, любимо один одного. А що таке любов, як ви його розумієте, усвідомлюєте? Та ніяк. А потім, як сьогодні модно говорити – розлетілися! Ледве що не занадилося – відразу кричимо: “Розлучення!” А яка причина? Ну, не так поглянув, не то сказав. А ти потерпи, ти притирайся. Зрозумій, що потрібно сісти в тиші сім’ї, поглянути один на одного, поговорити, обговорити ситуацію.
А вас, свекрухи і тещі, попереджаю: коли ваші діти пішли своєю дорогою – не лізьте до них! Прийшла донечка – довкруги до дверей! – йди до мужа. Не пестіть – сама знайшла, сама захотіла вийти за нього. Так і синочка. Не заважайте їм, хай і неміцним. Хай вони самі попрацюють – їм треба, хай і подумають. Я проти материнського опікунства. Ви не жалійте молодих, від проблем і метушні теж треба відпочити.
Я читаю багато ваших листів, і мені шкода вас: скільки жорстокості, нікчемності, зрад, ігнорування добрих порад.
Ось, рідні, подумайте, що робити. А робити зазвичай одне й те ж – молитися, терпіти, не виявляти малодушність і не проклинати той момент, коли ви знайшли один одного.
Ось, рідні, що мені хотілося вам сказати, відповісти на крик вашої душі. Не зневіряйтесь. Не проявляйте маловір’я, Бог за вашу віру все вам віддасть і підтримає. З Богом нічого не страшно. І дай вам Бог, рідні, терпіння, мудрості і надії на милість Божу.
Українською перекладено з сайту Покрова