Яке взаємовідношення існує між вірою і добрими справами? Запитують: чи достатньо для спасіння однієї віри, чи потрібні ще і добрі справи? Саме питання, поставлене в такій площині неправильне, бо воно витікає із спотвореного уявлення про віру. Справжня віра розповсюджується не лише на людський розум, але на всі сили її душі, у тому числі і на волю. Помилка старозавітних юдеїв, полягає у формальному, юридичному розумінні спасіння. Юдеї учили про виправдання справами закону незалежно від віри, християнство ж учить про духовне відродження людини: “Хто в Христі, той нове створіння” (2Кор. 5:17). Спасіння не є тільки переселення людини в рай, але і благодатний стан її оновленої душі і, за словом Господнім, Царство Боже міститься всередині людини. (Лк. 17:21).
Духовне відродження не здійснюється миттєво. Слова Христові тим, хто повірив: “Віра твоя спасла тебе,” звертають увагу на той важливий внутрішній перелом, який зробили люди, коли наверталися від гріха на шлях спасіння. Без цього початкового перелому в образі думок неможливе жодне подальше виправлення чи духовний прогрес.
Природно, що після того, як людина стала на правильний шлях, вона повинна далі йти ним. Усе Новозавітне Писання говорить про те, як працювати над собою і все більше уподібнюватися Христу: “Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали” (Рим.6:4). І тут потрібна не абстрактна віра, але та, “яка діє любов’ю” (Гал. 5:6).
Св. ап. Яків рішуче повстає проти тих, хто відділяє віру від добрих справ, кажучи: “Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: “Йдіть із миром, грійтесь і їжте,” – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь? … Але скаже хто-небудь: “Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх”. Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять” (Як. 2:15-19).
Далі апостол наводить приклади древніх праведників, які саме добрими вчинками являли свою віру і робить наступний висновок: “Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла довершености? … Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва” (Як. 2:22,26).
Так само і ап. Павло не визнає однієї віри без її плодів і каже: “Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо” (1Кор. 13:2). Таким чином, правильне розуміння віри усуває всякі сумніви щодо того, що важливіше “віра” або “справи” – вони нероздільні, як світло і тепло.