Дорогі брати і сестри!

Справді, сьогоднішній день змушує здивовано замислитися: який може бути Тріумф Православ’я чи Торжество Православ’я, як називається сьогоднішнє свято в нашій традиції під час посту, коли ми сумуємо за своїми гріхами, коли ми переживаємо обмеження, добровільно накладені на себе?

Але давайте замислимося над тим, що означає саме слово «торжество»? Перемога, ствердження вищости, подолання більшою силою слабшу. Кого долаємо ми протягом посту? Себе самих, свої слабкості, свою схильність до конформізму, до капітуляції перед сильнішим. Ми вчимося протягом посту говорити «ні». Говорити «ні» своїй слабкості, своїй схильності до насичення, зайвого відпочинку, до сварок з іншими, до зловживання даром слова і багато-багато до чого, що є надмірностями і нам шкодять. І вміння говорити «ні» виявляється, таким чином, свідченням нашої сили.

Що згадується в цей день? Насамперед подолання єресі іконоборництва. Саме тоді було встановлено це свято, коли остаточно було подолано помилкову течію в християнстві, і до храмів урочисто було внесено святі образи – ікони, з якими боролися протягом десятків років імператори. І в цьому також знаходимо один дуже цікавий і дуже значущий аспект сили Церкви. Церква подолала не просто якусь чергову єресь. Вона подолала намагання імператора втрутитися в церковне життя, нав’язати йому свою волю. Бо, власне, на початку іконоборництва імператор, який дійсно прославився боротьбою з ворогами Візантійської, чи, як вона тоді називалася, Римської імперії, зухвало вирішив, що його авторитет дозволяє йому й Церкві диктувати свою волю, визначати, що правильно, що – ні. Протягом цих десятків років такі церковні праведники, як Іоанн Дамаскин, Андрій Критський боронили правду, захищали від єресі чистоту православ’я.

У минулому в сьогоднішній день відправляли значно довший, ніж ми зараз правимо, молебень, в якому згадували досить довгий перелік всіх відхилень від ортодоксії – правдивого християнського вчення. І це часом вводило в спокусу багатьох, особливо світських дослідників історії християнства, які підсміювалися над тими довгими виголосами «анафема», якими супроводжувалися називання давніх єресей. Але мусимо врахувати, що найчастіше ці єресі якраз і були наслідком внесення в церковне життя світських систем цінностей, змушування Церкви визнати позацерковні авторитети. Виголошення анафеми не є прокляттям. Це чітке дистанціювання від помилок. Це дуже тверде і непохитне «ні» спробам спрофанувати церковне вчення, змарґіналізувати його, відсторонити церковний собор від вирішення, де є правда, а де – помилка, і передання його повноважень світській владі.

Ми вчимося говорить «ні» і в сучасному житті. І може, місія Церкви в цьому сьогодні як ніколи важлива. Сучасне суспільство відштовхує нас від категоричности. Воно провокує і всіляко схиляє нас до компромісів, до політкоректности, перестерігає нас перед тим, щоб нам рішуче і однозначно говорити «ні» спокусам, які приходять. Нас привчають до думки: якщо ти сам не крав, а тільки дивився, щоб не впіймали того, хто вкрав, то ти вже ніби й не злочинець. Якщо ти не голосував «за», а тільки стримувався, то ти й ніби не підтримував тих, хто виступає з декларуванням злочинних ідей. Якщо ти сам не брав участи в якихось неправдивих зібраннях, але допомагав скликати й охороняв їх, то все одно ніби й не був причетний до того, хто чинив злочин.

Церква рішуче і однозначно вчить нас захищати правду і ніколи не потурати неправді. Не тільки не бути учасником неправдивого зібрання, але й якимось чином не сприяти його проведенню. Перший псалом починається словами: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих» (Пс. 1:1). І перша заповідь, яку дає Господь Мойсеєві на Синайській горі, нагадує: «Я Господь, Бог твій… нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм» (Вих. 20:2-3).

День Торжества Православ’я вчить нас не приймати інших богів, не приймати морального релятивізму, тобто пристосовництва, зміни своєї моралі залежно від зміни суспільної ситуації, від того, хто приходить до влади. Церква закликає нас сьогоднішнім святом завжди бути вірними Христові, вірними навчанню церковних соборів, бути православними. І нагадує на сьогодні, що православ’я – це не означення конфесійної належности. Православ’я означає належність до єдино правдивої християнської Церкви, до Церкви, яка спирається на вчення Нікейського, Константинопольського та інших соборів, на прийнятий ними Символ віри.

Сьогоднішній день нагадує нам, що є тільки одна істина, і двох правд не може бути. І завдання кожного з нас повсякчас у своєму житті, у своїй суспільній діяльності боронити цю істину, бути з нею на стороні правди, і ніяким чином не сприяти її ворогам. Саме тому цей день і є святом християнської мужности, святом твердости у вірі. Цей день проголошує майбутнє Небесне Царство для тих, хто лишився вірними, і ніби промовляє до нас знов і знов словами Самого Спасителя: «У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого» (Мф. 25:21). Амінь.

24 березня 2013 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 1 неділя Великого посту