Свідки Божого тріумфу

Текст:

Напередодні Своїх страстей Христос попередив учнів: «Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари» (Мт. 26:31). І попри всі запевнення, так і сталося. У найкритичніший момент Христос залишився самий: зраджений і усіма покинутий, Він помирає на хресті… Принаймні, така картина постала перед оточуючими.

Але знайшлися небайдужі люди, які не побоялися віддати, як вони гадали, останню шану Учителеві з Назарету. Про цей благородний вчинок розповідає євангеліст Марко: «Прийшов Йосип із Ариматеї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, і просив тіла Ісусового» (15:43), щоб гідно поховати Його.

З цією метою «Йосип купив плащаницю», тобто прямокутне лляне полотно, в яке в ті часи загортали тіло небіжчика, «і, знявши Його, обгорнув плащаницею, та й поклав Його в гробі, що в скелі був висічений. І каменя привалив до могильних дверей» (в. 46).

Проте Йосип був не самий: «Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосієва, дивилися, де ховали Його. Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його» за тодішнім звичаєм.

«І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» (Мр. 16:2,3). Проте камінь від гробниці був вже відвалений, «і, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони…» (в. 5).

Проте ангел, який з’явився у вигляді юнака, заспокоїв жінок: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив» (в. 6,7). Проте ці слова не заспокоїли жінок: «А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, бо боялись…» (в. 8). І це не дивно, адже не кожного дня стаєш свідком дива, що змінить назавжди історію людства.

Чому може нас навчити ця історія? Що завжди і скрізь слід триматися Господа і залишатися вірним Йому. Навіть тоді, коли всі зневірилися і через те полишили будь-яку надію, у нас завжди є шанс стати свідками справжнього дива – Божого тріумфу. А заодно і тріумфу нашого: «Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним! А коли терпимо, то будемо разом також царювати» (2Тим. 2:11,12).

Братство “Vita”

Усе по темі: Неділя жінок-мироносиць