Прості питання

У Біблії сказано, що Бог посилав святим одкровення уві сні. Як слід ставитися до снів?

Бог говорив з пророком Мойсеєм з полум’я куща (Вих. 3:2), але це не означає, що ми повинні звертатися до кожного зустрічного куща за Божественним одкровенням. Бог відкрився пророкові Іллі у віянні тихого вітру (3Цар. 19:12), але це не означає, що ми повинні шукати таємниче послання в кожному протязі.

Так само Бог говорив з деякими святими уві сні, але це не означає, що ми повинні шукати у всякому сні глибокого сенсу. Як правило, сни – це лише сни; їх не слід плутати із словом Божим. Як говорить Бог через пророка: «Пророк, який бачив сон, нехай і розповідає його як сон; а в якого Моє слово, той нехай говорить слово Моє вірно. Що спільного у полови з чистим зерном? – говорить Господь. Слово Моє чи не подібне до вогню, – говорить Господь, – і чи не подібне до молота, який розбиває скелю?» (Єр. 23:28-29).

Довіряючи снам, легко впасти в мрійливість і нездорове фантазування, і слід відмітити, що багато святих застерігали проти цього. Для духовного керівництва нам дані не сни, а зовсім інше – Церква і слово Боже. У скрутній ситуації треба шукати поради людей духовно досвідчених, передусім священиків, а приснитися може що завгодно.

Чи винна людина у своїх гріхах, якщо вони є результатом її спадковості або оточення?

Євангеліє забороняє нам судити інших людей – ми не знаємо усіх обставин їх життя, і, можливо, опинившись на їхньому місці, ми б показали себе ще гірше.

Проте, звертаючись до самих себе, ми повинні пам’ятати, що в нас завжди є вибір: ми можемо наслідувати наші гріховні схильності, а можемо – опиратися їм; ми можемо наслідувати злі устої свого оточення, а можемо – порвати з ними. І спадковість, і оточення тільки задають умови, в яких ми здійснюємо наш вибір, але вони його не зумовлюють. Історія Церкви знає розбійників, що стали святими; але буває і навпаки – у найкращих умовах людина стає розбійником.

Вибір завжди залишається за нами. Перекладаючи відповідальність за наші гріхи на щось, що перебуває поза нашим контролем (гени, виховання), ми позбавляємо себе можливості виправити своє життя, визнаємо, що є ситуації, коли людина вимушена коїти зло.

Така позиція вже одного разу зробила багатьох людей легкою здобиччю демагогів, які запевняли їх, що в їх бідах винен хтось інший – «буржуї», «куркулі» або «попи». Кінчилося усе це страшним здичавінням і кровопролиттям.

Церква, навпаки, учить нас, що за будь-яких умов, у будь-якій ситуації будь-яка людина може залишитися з Христом і вибрати добро, і тому відповідає за свій вибір тільки вона сама.

Чому помирають немовлята, які не встигли згрішити?

А чому взагалі люди помирають? Адже смерть – не обов’язкове покарання за особистий гріх. Смерть – це результат того, що всі ми втратили спілкування з джерелом життя і безсмертя – з Богом. Людський рід має єдність. І як наші вчинки відбиваються на житті інших людей, так і заколот наших прабатьків Адама і Єви проти Бога відбився на стані людської природи і навіть на стані всесвіту в цілому. У цій ситуації немовлята, які ще не мають особистого гріха, народжуються у вже пошкоджений всесвіт і тому мають вже пошкоджену природу. І наша фізична смерть – результат цього пошкодження.

Проте ми віримо, що останнє слово – не за гріхом, що смерть – це не остаточна реальність, а Бог зрештою може обернути навіть її до спасіння людей. Ми віримо, що Бог знає, коли людині краще бути відкликаною з цього життя: будучи дитиною, дорослою людиною або старою.

Чи можна поставити в Церкві принесену з іншого місця свічку?

Свічка – це форма пожертвування на храм.

Раніше, коли люди жили натуральним господарством, вони приносили в храм плоди своєї праці – борошно для просфор, масло для лампад, свічки, виготовлені в домашніх умовах. Зараз для сучасних городян це неможливо, але ми можемо виявити нашу участь у житті храму, сплативши свічки, які в храмі вже є. Коли ми не купляємо свічку в храмі, але приносимо звідкись зі сторони, свічка перестає бути нашим даром і нашою участю в богослужінні. Тому краще так не робити.

Автор: Сергій Худієв