Подолати страх

Дорогі брати і сестри!

Коли я підбирав ілюстрацію до історії про вигнання демонів із чоловіка в Гадаринському краї (Лк. 8:26-39), то мені спочатку сподобалася фотографія стада свиней, які лежать на узбережжі. А потім, коли вже хотів поставити це фото на нашу веб-сторінку, подумав, що в нашому слов’янському, європейському сприйнятті свині виглядають зовсім інакше, ніж для людини Близького Сходу: такі собі симпатичні тваринки, яких у нас, якщо й зображають десь у казках, то цілком прихильно. Мабуть, якби Христос явився на українських землях нашим предкам, то використав би для того, аби показати відразливість бісів, якихось інших тварин, – можливо, павуків, змій, жаб абощо.

Христос промовляє до кожного народу мовою його культури. Перебуваючи на Близькому Сході, Він використовує ті символи, які вже були закріпилися в культурі близькосхідних народів. Для цих народів – і для юдеїв, і для арабів, і для більшости їхнього оточення, крім, можливо, загадкового племени, яке вирощувало свині на березі Генизаретського озера – ця тварина була ще більш відразливою, ніж для нас жаба чи павук.

Взагалі, для чого було вселяти демонів, вигнаних із чоловіка, у цих тварин? Адже біси – духи темряви – не мають матеріяльної оболонки, не пов’язані з тілом так, як людина. Вони можуть набувати матеріяльного вигляду, являючись людині, щоб настрахати її, але не пов’язані з матерією за своєю природою. Для чого ж тоді було видиме оприявнення бісів і знищення цілого стада свиней?

Пригадаймо-но власний досвід. Якого лиха ми найбільш боїмося? Загадкового! Це використовують часто кінематографісти: щоб подалі приховати від нас злочинця, тільки тривожною мелодією нагадують нам про таємничі небезпеки, що перебувають десь там, за кадром.

Ми боїмося невідомости, загадки. І дуже часто саме тоді, коли ми зважуємося розкрити загадку, зважуємося відчинити двері в невідомість, ми і долаємо свій страх. Христос демонструє відразливість бісів темряви не для того, аби нас налякати. Навпаки, щоб показати їхню нікчемність, безсилість перед всемогутністю Божого Сина – Другої Особи Пресвятої Тройці. Він допомагає нам усім – не тільки зціленому біснуватому – подолати свій страх.

Цим самим Він підказує нам засіб подолання інших страхів. Для подолання страху треба не боятися невідомости, а сміливіше відчиняти в неї двері, не страхатися йти вперед, не боятися тих загадкових духів, які десь там перебувають. Озброюючись Божим словом, можемо сміливо йти вперед, знаючи, що, коли перебуваємо під Божою опікою, нам не є страшні ніякі демони. Вони страшні тоді, коли впадаємо в гріх і стаємо вразливими для них.

І ще одне. Господь пояснює нам цим чудом сенс покаяння. Бо що нас часто стримує від покаяння? Ми переконуємо себе: «Та чи варто визнавати вголос свої провини перед священиком чи навіть на самоті перед Богом, коли ми й так відчуваємо, у чому завинили, а Бог краще за нас знає наші провини». Справді, Бог знає краще за нас наші гріхи. Але, оприявнюючи їх, втілюючи їх у слово, ми тим самим матеріялізуємо наші уявлення про свої провини і тим самим позбуваємося їх, перемагаємо свій гріх. Необхідність нашого визнання провин пов’язана із потребою подолати їх, перейти через певний важкий проміжок нашого життя, щоб іти далі вперед, вже звільнившись від тягарів минулого. Ці тягарі маємо так само вкинути в Генизаретське озеро, втопити, як Христос утопив демонів, які вселилися в стадо свиней.

Христос вчить нас не боятися перемагати зло. Він показує нам безсилість зла для нас як Божих дітей. Тільки треба вміти оперувати силою, яка прийшла до нас, не ховатися від неї, як ховався біснуватий, перебуваючи в печерах і тікаючи від людей. Аби перемогти гріх, потрібно, щоб нас осяяло світло віри.

Отже, сміливіше осяваймо свої провини світлом віри! Визнаваймо їх не для того, щоб відчути свою немічність, а навпаки, щоб відчути силу перемагати свої слабкості, свої гріхи. Бо ж гріхи породжені тими духами темряви, яких сміливо переміг Христос. Маємо вчитися перемагати гріх, єднаючись із Тим, Хто здатен сяйвом Своєї присутности зцілити нас усіх від найбільш важких провин і задавнених духовних хвороб. Амінь.

11 листопада 2012 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 23 неділя після П’ятидесятниці