Дорогі брати і сестри!
Звернімо увагу на те, що чуда Спасителя викликають часом неадекватну реакцію. Чим є для Христа здійснене чудо зцілення? Далеко не основним у Його місії! Він прийшов навчати, Він прийшов відкрити шлях назад до Небесного Царства. Він прийшов, щоб повести людей за Собою. А чудо для Нього виступає чимось таким, як печатка на документі: воно стверджує правдивість навчання, але зовсім не покликане бути основним. Адже сенс документа – саме в тому, що написано в ньому, а не в печатці. Чудо підтверджує правдивість слів Христа. Воно засвідчує те, що тут уже є присутнім Небесне Царство, що Сам Божий Син прийшов, щоб відновити втрачене душевне і тілесне здоров’я. Бо це здоров’я пов’язане насамперед із вічним призначенням людини, з призначенням усіх нас до Богосинівства і до перебування з Богом.
Тим часом саме чуда привертають увагу, дратують, обурюють тих, хто не згодний із навчанням Христа і не може безпосередньо виступити проти Нього. Бо, зрештою, очевидно, що в цьому навчанні в синагозі не було нічого такого, що б могло викликати критику навіть у затятих ворогів Христових – фарисеїв і книжників. І ось саме до здійсненого чуда чіпляється начальник синагоги (Лк. 13:10-17), бо здійснене воно було не в належний день. А саме чудо розцінюється як виключно лікувальний акт.
Прикро, але дуже часто і в церковній історії саме ці чудесні, незвичайні випадки привертали увагу насамперед. І увага нас, християн, зосереджувалася на тому сенсаційному, що вноситься в церковне життя Христом, Його невидимою присутністю в нашій повсякденності. Сам Христос застерігав від цього. Пригадуєте, як від Нього вимагали знаку того, що Він є Сином Божим, фарисеї і книжники? Він дуже жорстко відповідає їм: «Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. Бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі» (Мт. 12:39-40). Так само і цар Ірод, до котрого Пилат направляє Спасителя, охоче вітає Його, бо сподівається побачити чудо (Лк. 23:8-9). Він не цікавиться наукою Христа, він цікавиться тим чудесним, що Той несе, бо також розглядає Христа як цілителя, фокусника, що прийшов, щоб відривати людей від повсякденности, давати їм перепочинок.
А Христос не відштовхує нас від повсякденности. Він вчить бачити наше повсякденне життя як найбільше з чуд! Він намагається привернути увагу до того, що Він говорить, а не те, чим Він підкріплює Свої слова. Саме тому побожні мужі та жінки, які йшли спасатися в пустелю, часом боялися цих чуд. Вони сприймали їх як частину реальности, але боялися, що чуда відвертатимуть їх від великої реальної присутности Бога в нашому повсякденному житті.
Христос прийшов не для того, щоб давати нам ілюзію життя, щоб відвертати від нього, створювати якусь чудесну альтернативу. Він прийшов відкривати нам справжній сенс нашого покликання в нашій повсякденності і змінювати поволі наше життя. Він прийшов, щоб ми Його слухали, а не ховалися від Його слів за Його незвичайними вчинками. Бо кожне Його чудо, так само, як і чудо зцілення цієї нещасної жінки, яка вісімнадцять років перебувала у важкій хворобі, – це печатка правдивости Його слів.
Нас також часом спокушають можливості Церкви чинити чуда. Пригадуєте, як захоплені апостоли повернулися до Христа зі своєї місії: адже вони виганяють бісів, які коряться їм, вони зцілюють людей! А Христос що їм відповідає? «Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах» (Лк. 10:20), тобто, вчиться за вчиненим чудом бачити тільки підтвердження правдивості слів Христа. І все це означає: вчитися бути християнами, не дивуватися тому, що за вашим словом може змінитися світ довкола – це він тільки повертається до свого нормального існування, того, до якого він був покликаний Божим словом. Дивуватися насамперед тому, що Христос дається нам у Таїнстві Євхаристії – саме це є найбільше з чуд, яке може здійснити Бог!
Чудо дається нам як засіб для навернення до віри. А тому, хто вірить, не потрібне чудо для того, щоб переконатися, що Христос є Божий Син. Отже, чудо, яке здійснює Христос, – це знак браку в нас віри. Бо для того, щоб нас переконати, Йому потрібно ствердити Своє слово. Коли ж ми по-справжньому віримо, то нам не потрібно ніяке з чуд на його підтвердження.
Саме тому в минулому, коли «заплаче ікона», або здійсниться ще якась незвичайна подія в церкві, люди з болем і страхом сприймали цей знак. Знак того, що світові забракло віри. І Матір Божа плаче за цим світом, являючи йому свою материнську присутність, бо інакше не повірять! І Христос мусить чинити в церкві якісь незвичайні явища, щоб відвернути світ від катастрофи, зупинити відпадіння від Церкви.
Церква не є лікарнею, не є місцем, в якому, як у цирку, здійснюються незвичайні явища. Церква – місце, куди Христос нас кличе, щоб вчитися йти Його дорогою. При цьому Він переконливо показує, що ця дорога приводить нас туди, де постійно діється чудо, – у Небесне Царство. Вчимося, отже, йти не за самим чудом, а за словом. І сприймати чудо як підтвердження слова, покликаного стати для кожного з нас посланням про правдивість Христового Євангелія, а не його замінником. Амінь.
29 грудня 2013 року
Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)
Усе по темі: 27 неділя після П’ятидесятниці