Дійові особи

Текст:

Життя – мінлива річ. Цю просту житейську істину можна простежити в подіях, що передували Христовому розп’яттю та воскресінню. Ще зовсім нещодавно безліч людей «вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!» (Ів. 1:13), а менше ніж через тиждень багато з тих, хто вітав Спасителя при Його тріумфальному в’їзді в Єрусалим, несамовито кричали: «Нехай розп’ятий буде!» (Мт. 27:22).

Що ж примусило цих людей так кардинально змінити своє ставлення до Месії? Він не виправдав їхніх сподівань: вони мріяли про звитяжного царя, натомість отримали в особі Ісуса з Назарету скромного проповідника, який начебто не зазіхав на царську владу. Принаймні, до такого висновку прийшло оточення, тому і відвернулося в критичний момент від Нього. Так що виходить, що не життя мінливе, а людський захват.

А в самій події в’їзду Господнього в Єрусалим в інтерпретації апостола Івана варто звернути увагу на той момент, що він згадує цю значущу подію якось побічно, приділяючи їй буквально кілька рядків. Натомість він набагато більше приділяє уваги на реакцію людей на події, що точилися навколо В’їзду. Давайте ж поглянемо і ми на їх реакцію.

Про те, як повівся натовп, було вже згадано, та й без згадки його реакція багатьом добре відома. Тому відразу спрямуємо свій погляд у бік первосвящеників, які «змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували» (в. 10,11). От вона сила людської невіри! Цих мерзотників не зупинило явне, до тої пори нечуване диво – воскресіння мерця, тіло якого вже почало розкладатися! Байдуже, вони готові так би мовити «виправити» це диво, задля досягнення своїх корисних інтересів і ніщо їх вже не зупинить.

Дивна поведінка Христових учнів, які за сталою звичкою не розуміли подій, що відбувалися буквально поруч з ними: «А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано» (в. 16). Ну, це для них було звичним явищем.

Проте події, які стрімко розвивалися, не залишили байдужою Марію, сестру Лазаря, якого «воскресив Ісус із мертвих» (в.1). Її вчинок, коли вона «взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла…» (в. 3), міг здатися дивним лише на перший погляд, адже таким чином вона вшанувала Спасителя. Що ж спонукало її до такого, здавалося марнотратного, як на думку користолюбного Юди Іскаріотського, вчинку?

Відповідь напрочуд проста – любов. Саме любов підказала їй зробити це: «Коли хто думає, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно. Коли ж любить хто Бога, той пізнаний Ним» (1Кор. 8:2,3). Здається, основні дійові особи згадані, залишається лише задатися питанням: до якої з цих осіб подібні особисто ми?

Братство “Vita”

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим