Правда чи брехня?

Текст:

Деколи люди кажуть неправду через корисливі мотиви, а деколи – через страх. Страх, виявитися перед оточенням у поганому світлі, через боязнь потрапити під осуд цього оточення, адже, як відомо, люди зазвичай дуже сильно полюбляють вишукувати вразливі місця ближніх, щоб таким чином отримувати владу над ними. Хай навіть тільки умовну, гіпотетичну. Крім того, хиби інших роблять нас хоча б трохи «кращими» на їх тлі, утім, тільки у власних очах, адже оточення, у свою чергу, зазвичай саме вишукує наші хиби, щоб так само стати «кращими».

Отак підозра і взаємні звинувачення ширяться цим світом. І хто ж здатен зупинити це? «Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!» (Мр. 10:27). Це пречудово виявив Ісус у розмові із самарянкою біля містечка Сіхар. Пригадаймо лише коротенький фрагмент цієї розмови.

«Говорить до неї Ісус: Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди. Жінка відповіла та й сказала: Чоловіка не маю… Відказав їй Ісус: Ти добре сказала: Чоловіка не маю. Бо п’ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, не муж він тобі. Це ти правду сказала. Каже жінка до Нього: Бачу, Пане, що Пророк Ти» (Ів. 4:16-19).

Що ж примусило жінку сказати правду Спасителеві, а не вдатися до брехні, або ж, як варіант, до самовиправдання? Співчутливість Спасителя, яку безумовно відчула самарянка. Вона побачила в Христових очах не осуд, який вже звикла бачити в очах односельців, а живий інтерес до її персони, Його щире бажання їй допомогти, а не осудити, а тим більше, егоїстично використати. Звідки взялося таке припущення?

«Скуштуйте й побачте, який добрий Господь, блаженна людина, що надію на Нього кладе!» (Пс. 34:9). Якщо ви маєте такий досвід, то у вас не виникне з приводу згаданого припущення жодних сумнівів: Христос дивиться на нас тільки так і ніяк інакше. І це не дивно, адже втілена Любов по-іншому дивитися просто не може. Аби ми тільки воліли зустрітися з цим поглядом, аби ми шукали його. Адже «світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його» (Ів. 3:19,20).

Певно, самарянка не могла похвалитися якимись добрими справами, проте вона не побоялася правди, вона не побоялася визнати свою неправоту. І це визнання очистило її, дало можливість зрозуміти, відкрити для себе, Хто саме перебуває поруч з нею: «Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос, як Він прийде, то все розповість нам. Промовляє до неї Ісус: Це Я, що розмовляю з тобою…» (Ів. 4:25,26). Але не забуваймо, це стало можливим лише тоді, коли самарянка вирішила чинити по правді, визнати те, ким вона насправді є: «А хто робить за правдою, той до світла йде» (Ів. 3:21).

І от тепер самий час задатися питанням, чи готові особисто ми чинити по правді, щоб опинитися в Божому світлі? Чи краще оберемо тінь брехні? Адже перед таким вибором ми опиняємося ледь не щодня, і він, цей вибір, залежить виключно від нас.

Братство “Vita

Усе по темі: Неділя про Самарянку