Божі дари

Дорогі брати і сестри!

Яким потрібним для нас сьогодні є це євангельське читання! Адже говорить воно не тільки про фізичні функції нашого зору, ні (Мт. 6:22-33)! Євангеліє вказує нам на мистецтво сприйняття довколишнього світу. Залежно від нашого настрою, світ може сприйматися по-різному. І мабуть, сьогодні хтось, виходячи вранці на вулицю, зрадів сонячному, яскравому дню, а інший засмутився, що знову буде спека, посохнуть городи, не буде врожаю…

Одне й те саме ми можемо сприймати дуже по-різному. І мистецтво бачити у світі добро є, мабуть, одним із найбільш важливих християнських мистецтв. Часом його буває складно бачити. І треба мобілізувати в собі таланти віруючої людини, аби відчути, що навіть і в найпохмуріший, у найбезнадійніший день нікуди не зникає Бог, Його присутність у світі лишається. І Він завжди готовий нас підтримати і надихнути. Тільки що Його треба вміти зауважити.

Часто нам доводиться чути нарікання на те, як важко стало жити, скільки з’явилося довкола складнощів! Але уявімо, що сьогодні в будь-який супермаркет зайшла бабуся, яка шукала хліба в тридцяті роки. Вона б подумала, що опинилася в раю! І коли б про наші сучасні зарплати дізналися ті, хто працював у колгоспі безкоштовно в сорокових-п’ятдесятих роках, вони б подумали, що це якась споживацька ідилія. Одне й те саме можна бачити по-різному. І коли сьогодні доводиться звикати до того, що в світі циркулюють не один офіційний канал, а різні інформаційні потоки і нам треба обирати той, якому можна вірити, то це теж є випробування нашої християнської зрілости.

Не проблема сприймати інформацію в світі диктатур, там, де допускається тільки одна точка зору. Де-небудь у Північній Кореї люди не переживають проблем із тим, кому вірити, кому – ні. Вони мають одне-єдине офіційно санкціоноване джерело дозволеної інформації. В інших випадках за поширення альтернативних новин винуватців чекають арешт або й смертна кара.

Ми вийшли з цієї системи. Але нам ще дуже важко звикати до нової ситуації із поширенням відомостей у світі. Нам важко навчитися розрізнити, де ж саме правда і на кого можна покластися. І тут треба вміти виділити той телеканал, інформаційний ресурс, газету, які говорять правду, або принаймні найближчі до правди. Треба вивчити, хто є власником цього інформаційного ресурсу, на чиє замовлення він працює і чи взагалі варто вмикати певний телеканал. Адже сьогодні немає українця, який би вірив, що можна дивитися російські телеканали і залишатися незалежними від ворожої пропаганди.

Є ще одна проблема. Це проблема чуток, які завжди поширюються під час війни. Зрештою обидві сторони збройного конфлікту часом навмисне поширюють чутки, які мають викликати паніку в лавах противника, ввести його в оману, аби підготувати несподіваний наступ. Інформаційна зброя – це дуже важлива і небезпечна зброя сьогодні. В тому, наскільки ефективно вона може спрацювати, ми переконуємося зараз, на жаль, на власному гіркому прикладі. Бо ж тисячі й тисячі наших із вами земляків виявилися рабами підступної дезінформації, яка поширювалася протягом багатьох років. Саме в цьому інформаційному полі готувалася аґресія, жертвою якої стала Україна на початку 2014 року. І в нас, у Харкові, з’являються і добровільні, і найняті особи, які навмисне поширюють панічні чутки: «Не сьогодні, так завтра місто буде окуповане», «Більшість харків’ян чекає на чужу армію». Чи треба повторювати ці чутки? Ні в якому разі! Їх ніколи не можна повторювати і не можна їм вірити, пам’ятаючи: це не лише інформаційна зброя, але й наслідок тієї темноти очей, яка не дозволяє людині прийняти світло.

Можна по-різному сприймати сучасну ситуацію, що склалася на Сході України: у Харкові, на Донбасі. Можна жахатися будь-чому, що відбувається, і кидатися купувати сіль, як тільки якась сусідка скаже, нібито завод на Донбасі захопили і соли не буде. Ми пережили це протягом минулого тижня, коли ту саму сіль розмітали в крамницях, хоча і раз, і вдруге, і втретє повідомляли: завод працює, сіль завозять і підстав для паніки немає.

У цьому світі треба вміти бути захищеним. Ми, дорослі люди, як правило, ніколи не підіймаємо з землі й не їмо кинутих кимось долі продуктів. Здорова доросла людина не їстиме чогось непевного. І в той же час ми дуже часто, ніби немовлята, хапаємо і підбираємо сумнівні інформаційні недоїдки, якими нас частують вороги.

Пам’ятаймо: «Світильником тіла є око» (Мф. 6:22). Треба вміти захищати своє око, тобто засоби сприйняття дійсности, від неперевірених чуток, від песимістичних настроїв. Треба захищатися від безнадії, пам’ятаючи: темні, похмурі настрої врешті-решт ідуть навіть не від якоїсь конкретної політтехнології. Вони йдуть від ворога роду людського. Бо саме він, диявол, і намагається навіяти нам песимізм і зневіру, переконати в тому, що майбутнього треба боятися. Саме князь зла спонукає нас бачити довкола тільки неприємності й небезпеки.

Бог вчить нас дивитися в майбутнє сміливо. Він навчає пам’ятати: завжди, якщо йдемо чесно, якщо наше око світле, ми прямуємо до зустрічі з Ним. Сам Христос у зачитаному євангельському уривку наводить нам за приклад лілеї, пташок (Мт. 6:26-30) не для того, щоб ми були безтурботними. Він хоче, аби ми вчилися, як вони, з довірою й безпосередністю ставитися до Творця і Промислителя цього світу та приймати Його дари.

Хай же мистецтво християнського сприйняття дійсности стане для нас натхненням у сьогоднішні складні часи! Складні ці часи не тому, що з’являються якісь нові небезпеки, а тому, що розширюється сфера нашого сприйняття дійсности, гострішим стає наш зір. І це також знак Божої довіри до кожного з нас, довіри Бога до Свого улюбленого творіння, яке незмірно дорожче для Нього, ніж птахи небесні чи лілеї польові. Бог готовий обдарувати нас Своїми ласками за однієї умови: якщо наше око буде світлим і ми будемо готові помітити, оцінити і прийняти ці Божі дари. Амінь.

29 червня 2014 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 3 неділя після П’ятидесятниці