Текст:

«Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні» (1Кор. 1:26), – саме такими епітетами описав апостол Павло вірних коринтської церкви. Але, за останні дві тисячі років у цьому плані мало що змінилося: більшість вірних так само відповідають щойно наведеному опису. Втім, декого з них може тішити Христова обіцянка: «І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими» (Мт. 19:30).

Але уся річ у тім, що не треба забувати контекст, з якого була взята ця Христова фраза: «Кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими» (Мт. 19:29,30). Отже, людина має відмовитися від багатьох старих зв’язків, прихильностей, для того щоб з більшою ефективністю свідчити про наближення Царства Божого. Тобто мало бути убогим і малозначущим у світі цьому, деколи треба свідомо стати таким, полишити заяві житейські піклування заради духовних речей.

Інакше можна опинитися в ситуації, в якій свого часу виявилися жителі рибацького містечка Капернаум до якого завітав Ісус Христос і де відбулася Його зустріч з римським сотником. Віра цього вояка настільки вразила Спасителя, що Він поділився з оточуючими: «Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої – буде там плач і скрегіт зубів!…» (Мт. 8:10-12).

Між іншим, ці слова були адресовані богообраному народові, юдеям, тобто тим людям, власне до яких Христос і прийшов і яким, як з’ясувалося, забракло віри. Віри, яку так шукав Христос і знайшов… хто би міг подумати? – В офіцера окупаційного поганського війська! Певно, саме цей офіцер, агресор, поневолювач богообраного ізраїльського народу мав бути не те що останнім у Царстві Божому, для нього загалом вхід у Небесне оселі мав би бути навіки закритим. А тут навпаки, його віру сам Господь всім ставить у приклад та запевняє, що багато «синів Царства», тобто багато юдеїв, які були переконані у власному спасінні, потраплянні до Царства Божого, будуть вкинуті до «темряви зовнішньої». Виходить, що Бог вважає «останніми, які стануть першими» зовсім не тих людей, як ми звикли або ж воліли бачити. І немає жодної гарантії, що особисто ми маємо відношення до цього гурту людей, хоча цілком можливо можемо себе до них відносити.

«Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34,35), – згодом відкриє для себе апостол Петро. Цю ж біблійну істину відкривають для себе багато вірних і по сьогоднішній день, коли люди світу цього виявляють більше віри, ніж багато тих, хто вважає себе вірним і переконаний у власному обранні. Погодьтеся, тут є над чим подумати.

Братство “Vita“

Усе по темі: 4 неділя після П’ятидесятниці