Закони, які пророк Мойсей передав єврейському народові, мали на меті регулювати не лише його релігійне, але і цивільне життя. У новозавітній час більшість старозавітних обрядових і цивільних законів втратили своє значення і були скасовані апостолами. Проте, Десять Заповідей та інші заповіді, які визначають моральну поведінку людини, складають разом з новозавітнім вченням єдиний моральний закон. Про Десять Заповідей слід сказати, що вони містять у собі самі основи моралі, закладають ті фундаментальні принципи, без яких неможливе існування ніякого людського суспільства. Ймовірно, унаслідок такої надзвичайної важливості і недоторканості Десять Заповідей, на відміну від інших заповідей, були записані не на папері, а на камені.
Як бачимо, у Десяти Заповідях є певна послідовність. Так, у перших чотирьох заповідях говориться про обов’язки людини по відношенню до Бога, наступні п’ять визначають взаємини між людьми, остання закликає до чистоти думок і бажань.
Поза сумнівом, що є деякі спільні риси між Десятьма Заповідями і законами древніх народів, які населяли північно-західну частину Месопотамії. Ці спільні елементи і збіги можна пояснити єдністю морального закону, закладеного Богом у людську душу. Але на відміну від Десяти Заповідей у древніх язичницьких законодавствах явно відчувається моральна недосконалість їх укладачів.
Виражено Десять Заповідей дуже коротко і обмежуються вони мінімальними вимогами. У цьому полягає їх велика перевага: вони надають людині максимум свободи в буденному житті, ясно вказуючи лише ті межі, які не можна переступати, не похитнувши основ суспільного життя.
Господь Ісус Христос у Своїх бесідах нерідко посилався на старозавітні Десять Заповідей і давав їм більш глибоке і досконале розуміння. Про це ми говоритимемо під час викладу самих заповідей.