Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм.
Цією заповіддю Господь забороняє робити собі кумирів – речових або уявних – служити їм, поклонятися їм і віддавати будь-які почесті.
Писалася ця заповідь у часи, коли ідолопоклонство було хворобою людства. У той час окремі люди і цілі народи обожнювали різні стихії природи, небесні світила, зображення людей, тварин, усяких страховищ – усе, у чому темний забобон бачив щось нез’ясовне, надприродне. Старозавітна віра, а потім – Християнське вчення принесло людям світле вчення про єдиного Творця всесвіту, люблячого Отця, Який піклується про людей. З віками християнська віра витіснила древні забобони майже всюди, і поганство зараз тулиться тільки в небагатьох куточках світу, як залишки колишньої пітьми – частково в Японії, Китаї, Індії, серед диких племен Південної Америки і Африки, доживаючи свої останні дні.
Для сучасної людини буквальне поклоніння ідолам – немислиме і навіть смішне. Проте, якщо не буква, то дух другої заповіді, яка забороняє поклонятися чому-небудь, окрім єдиного Бога, порушується багатьма. Сучасними кумирами стали багатство, земне щастя, фізичні задоволення, поклоніння вождям і лідерам. Ідолом робиться “наука,” коли її голос протиставляється вірі. Ідолом стає все те, до чого людина надмірно прив’язується, чому віддає свої сили і здоров’я на збиток спасінню своєї душі. Пристрасті: наркоманія, пияцтво, паління, азартні ігри, обжерливість – усі це жорстокі кумири нещасного грішника. Книга Одкровення Іоанна Богослова (Апокаліпсис) передбачає посилення поганства в останні часи світу, кажучи про поневолення людей багатству, пристрастям і забобонам (Одкр. 9:20-21). Святий ап. Павло каже: “Користолюбство є ідолослужіння“, відносно ж обжерливості: “бог їхній – черево” (Кол. 3:5; Флп. 3:19).
Про шанування святих ікон: Відкидати шанування святих ікон і інших релігійних предметів, посилаючись на другу заповідь – неправильно. Ікона, що зображує Святу Трійцю чи Спасителя, у православному розумінні не сприймається православною людиною як божество, але як нагадування про істинного Бога. Ікона передає в контурах і фарбах те, що Священне Писання описує словами. Тут зображення є символом на таких же правах, як і слово.
Молячись перед іконою, православні люди віддають честь не речовині, з якої ікона зроблена, але Тому, Хто на ній зображений. Людина так влаштована, що її зір, слух і інші почуття мають величезний вплив на її думки і духовний настрій. Набагато легше звертатися думкою до Спасителя і усвідомлювати Його близькість, коли бачиш перед собою Його пречисте лице, або хрест, ніж коли перед тобою порожня стіна чи щось, що відволікає, твою думку від молитви.
Не суперечить другій заповіді і шанування святих угодників Божих, їх ікон і мощів (святих останків). Святі – наші старші брати. Бог у нас один, а ангели і святі є нашими помічниками в справі спасіння. Ми звертаємося до них, просячи молитися про нас перед престолом Божим і допомагати нам у творенні добра. Адже Саме Святе Письмо наказує: “Моліться один за одного” (Як. 5:16). Як ми знаємо з Євангелій, Господь часто за молитовними проханнями одних, допомагав тим, за кого вони молилися. Потрібно зрозуміти, що людина покликана спасаться не одна, але саме в Церкві – у цій великій сім’ї, в якій усі повинні допомагати один одному досягти спасіння. Ми на землі і святі на небі складаємо одну духовну сім’ю.
Повчальне те, що Мойсей, через якого Богом дана заповідь, що забороняє кумирів, у той же час отримав від Бога веління поставити золотих херувимів на кришці Ковчегу Завіту. Господь сказав Мойсеєві: “Зроби із золота двох херувимів: карбованої роботи, зроби їх на обох кінцях кришки… І поклади кришку на ковчег згори, у ковчег же поклади одкровення, що Я дам тобі; там Я буду відкриватися тобі і говорити з тобою над кришкою, посеред двох херувимів” (Вих. 25:18,21,22).
В Єрусалимському храмі, зведеному за часів царя Соломона, знаходилися скульптурні і вишиті зображення херувимів на всіх стінах і на церковній завісі (3 Цар. 6:27-29; 2 Хр. 3:7-14). І оновлені були херувими на кришці Ковчегу Завіту (2 Хр. 3:10). Коли храм був готовий “слава Господня (у вигляді хмари) наповнила храм” (3 Цар. 8:11). Зображення херувимів були угодні Господові, і народ, поглядаючи на них, молився і поклонявся.
Зображень Господа Бога в Скинії і в Єрусалимському храмі не було через те, що протягом більшої половини старозавітного життя люди не були удостоєні бачити Господа. Не було зображень старозавітних праведників, бо тоді люди ще не були спокуті і виправдані (Рим. 3:9,25; Мф. 11:11).
Св. євангеліст Лука, лікар і живописець, писав і залишив, за переказами, після себе ікони Божої Матері. Із цих зображень Спасителя і Діви Марії християни потім робили копії, багато з яких Господь прославив чудесами. Так виникли чудотворні ікони.