Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання (Лк. 8:41-56) ставить нас перед викликом безнадії і зневіри – тих, може, найфатальніших явищ у нашому житті, які відбирають у нас життєвий оптимізм, позбавляють тверезого, здорового бачення майбутнього.

І Іаїр приходить до Христа, вже втративши надію на зцілення своєї доньки, дванадцятирічної дівчинки, яка настільки важко хворіє, що всі змирилися з думкою: вона помирає (41-42)…

І кровоточива жінка, яка дванадцять років страждала від важкої хвороби, витратившись на лікарів, також практично вже втратила надію на те, що хтось їй допоможе (43-48)…

Але вони мали ще краплю віри! Віри в Ісуса з Назарету, Який прийшов до їхнього міста, про Якого вони знали, що Він творить чуда. І ось, може, із останніх духовних сил вони вирушають до Нього: і Іаїр – просити за свою доньку, і кровоточива жінка, аби якось непомітно наблизитися до Христа і спробувати – а раптом щось вийде, раптом Він таки їй допоможе!

І саме поява Христа в їхньому житті змінює їх, змінює, даючи їм віру в можливість подолання важких життєвих проблем. Саме прихід Христа в їхнє життя, входження в їхню болючу реальність змінює її, осяює її тим світлом надії, якого бракувало і кровоточивій жінці, і всій родині Іаїра.

Про це треба пам’ятати і нам сьогодні. Як багато трапляється в нас того, що, здається, назавжди позбавляє надії на краще майбутнє. Бувають ситуації, коли одна за одною важкі події, хвороби, втрати близьких людей, позбавлення роботи і багато-багато чого ще змушують нас дивитися в майбутнє із песимізмом, апатією, з невірою в те, що щось може змінитися на краще. Зустрічаючись один з одним, ми вже починаємо вітати себе з тим, що нічого нового не сталося. Бо ми не віримо, що нове може бути кращим за те, що ми вже знаємо, що воно може внести щось ліпше в наше життя.

Ця фатальна хвороба безнадії може стати для нас смертельною, якщо ми не помічатимемо однієї Особи, Яка стоїть біля нас і чекає: а чи ми Її зауважимо, чи звернемося за допомогою, чи полинемо до Неї, аби доторкнутися хоча б до краю одежі?

Ця Особа – Христос. Він готовий завжди нам допомогти. Але Він чекає на нашу віру! Саме віра в Нього може змінити наше бачення майбутнього. Якщо ми помічаємо в цьому майбутньому Бога, помічаємо посланого до нас Його єдинородного Сина Ісуса Христа, Спасителя світу, – ось тоді ми й розуміємо, що майбутнє не може не бути радісним і щасливим. Бо там нас чекає Христос.

Світ не може не обдаровувати нас радісними відкриттями незалежно від стану нашого здоров’я і нашого віку, якщо ми в цьому світі будемо помічати Божу ласку, а не нехтувати нею, як часто трапляється.

Важливо завжди пам’ятати: пропагандистські засоби використовуються, аби позбавити нас віри один в одного, позбавити надії, посилити відчуття небезпеки, пов’язане з тим, що всі – зрадники, всі «зливають» наше АТО, всі діють на шкоду державі, немає жодної сили, на яку ми могли б покласти надію. Нас змушують покладатися на певних політиків, які щедро розсипають довкола себе обнадійливі обіцянки. Коли ж ми зневірюємося в них, тоді й опановує нас апатія.

А ми повинні шукати в земній реальності Христа і вірити, що Він може змінити все в одну мить! Він обдаровує нас великим і відповідальним знанням того, що справедливість не може бути переможеною. Вона завжди врешті-решт перемагає. Може, не в цьому світі, але неодмінно…

Саме тому ми, якщо хочемо бути переможцями, повинні, попри складні життєві обставини, не запобігати перед неправдою, не пристосовуватися до неї, не опускати рук, а вірити. Вірити і мати тверду й непохитну надію, що з Богом ми завжди будемо переможцями.

Саме тому сьогоднішні два епізоди, про які нагадує нам євангелист Лука, два епізоди, пов’язані з чудами, вчиненими Христом, засвідчують дві великі цінності, які Христос пропонує нам: віру і надію. Ті дві неодмінні запоруки змін у нашому житті, які є основою, впровадженням до найціннішого, що ми можемо мати, найбільшого чуда у світі: чуда всепереможної любови, яка здатна відкрити перед нами новий, чистий і радісний, осяяний Христом світ, створений для нашого з вами спасіння. Амінь.

23 листопада 2014 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці