Сьогоднішня третя неділя Великого посту – неділя Хрестопоклонна. Чому саме Хрестопоклонна? А тому, що в цей день Свята Церква виносить вірним для поклоніння Чесний Хрест Господній, щоб, черпаючи з нього силу, відвагу в подальшій боротьбі із внутрішніми і зовнішніми ворогами наших душ, наступну половину посту, укріпившись, ми змогли достойно пройти і в скорому часі заспівати переможну пісню: “Христос Воскрес!”.
Святий Хрест є символом страждання, а разом з тим і спасіння нашого. Усі ми блукаємо у темряві гріхів, які породжують страждання та різні небезпеки, але завжди перед нами хрест Господній, який освічує дорогу і дає спасіння.
Ще в Старому Завіті Мойсей молився з піднятими руками, прообразувавши собою переможний Хрест Христовий. Аарон побачив, що коли Мойсей підіймав свої руки, то євреї перемагали ворогів, а коли від втоми опускав, то перемагали амаликитяни. Аарон же і Хур підтримували йому руки, один з одного боку, другий – з другого. Так руки його витримали твердо до заходу сонця, і переміг Ісус Амалика та його людей вістрям меча (Вих. 17:8-13). Тому Свята Церква навчає, що Хрест Господній – це Божественна зброя для відігнання всякого ворога і супостата, це меч духовний, котрим перемагаються вороги видимі і невидимі.
Святий Іоан Золотоустий навчає: “Хрест Святий – то сила Божа, це лікар хворих, це хліб голодних, це одіж для нагих”. Поклоняючись Чесному Животворному Хресту, ми признаємо, що це знак Божої любові і знаряддя жертовної смерті, на якому Син Божий приніс Себе в жертву за гріхи світу. Святе Письмо підтверджує: “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3:16).
Усі ми вжалені стародавнім змієм, тобто дияволом, який, вжаливши нашу душу, довів до гріха. Першими згрішили Адам і Єва, а ми, діти їхні, також неслухняні. Хто може загоїти рани нашого серця від вічної загибелі? Хто може подарувати нам життя вічне? “І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ін. 3:14-15).
Мідний змій був піднесений на знамено – Господь був піднесений на Хресті. Хто із вжалених отруйними зміями дивився з вірою на мідного змія, той залишався жити. Христос розіп’яв з Собою на Хресті всі наші гріхи, і ми тепер, споглядаючи з вірою на Нього, зціляємось від гріхів, тобто спокус диявольських, рятуємося від вічної смерті. Мідний змій і був прообразом Христа на Хресті розп’ятого.
У похвальній пісні на пошану Чесного Хреста згадується і про Преславне Воскресіння: “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святеє Воскресіння Твоє славимо”. Тим самим Церква показує зв’язок між двома протилежними подіями із життя нашого Спасителя. Тобто без ганебної, жертовної смерті на Хресті не було б і славного Воскресіння та викуплення нас від гріхів, прокляття й смерті: “Христос відкупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям (бо написано: “Проклятий усякий, хто висить на дереві”)” (Гал. 3:13); “Бог, багатий милістю з великої Своєї любови, якою нас полюбив, і нас, мертвих за злочини, оживотворив із Христом, – благодаттю ви спасені, – і воскресив із Hим, і посадив на небесах у Христі Ісусі, щоб у майбутніх віках явити безмірне багатство благодаті Своєї в благості до нас у Христі Ісусі” (Еф. 2:4-7).
Споглядаючи на Святий Хрест, ми повинні усвідомити, на яке приниження, на які страшні муки віддав себе Син Божий. Його звинуватили у богохульстві, чудеса приписали нечистій силі, назвали бунтарем, що вважав Себе царем юдейським. Судили беззаконно, бо Він провини не мав. Хоч не мали права бити, але в синедріоні нещадно били й мучили. Не довівши вини, на догоду юдеям Пилат все таки засуджує Месію на хресну смерть, яка вважалася найганебнішою.
Страждання Богочоловіка були такі нестерпні, що Він умлівав і благав Свого Небесного Отця: “Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?” (Мф. 27:46). І ці страждання Він не хотів полегшувати, коли Йому подавали оцту з жовчю, від якого затерпало тіло й менше відчувався біль, Ісус відмовився пити (Мф. 27:34). Смерть Спасителя сталася від страшних мук виснаження. Подія була така страшна, що навіть природа здригнулася (Мф. 27:51-53).
Невже і при цьому в нас не прокинеться любов? Невже не усвідомимо, що куплені ми дорогоцінною кров’ю нашого Спасителя і що за Його заслуги одержали найвище звання – Синів Божих? А коли усвідомили, то спішімо до Божого храму, щоб поклонитися і прославити Бога не як раби, а як вдячні, вірні та люблячі Його сини та дочки. Амінь.
За матеріалами сайту http://www.smk-sobor.org.ua
Усе по темі: Третя неділя Великого посту