Знаменита «Ліствиця» Іоанна Ліствичника, один з головних аскетичних християнських творів, була написана наприкінці VІ століття. Чому книга так називається, словом «ліствиця»? Воно – старослов’янський варіант нашого слова «сходи». Книга так називається, бо розповідає про духовні сходи або шлях, що веде від землі вгору, на Небо або до Бога. Тому цей твір також іменується «Ліствиця райська», чим і підкреслюється спрямованість шляху, те, що ці аскетичні сходи ведуть на Небо, у Рай.
З тридцяти розділів «Ліствиці» (у наслідування повноти віку Господа, коли Він вийшов на проповідь) кожен присвячений певній християнській чесноті. Книга розповідає про духовну роботу ченців, які, лише строго слідуючи цим шляхом у вказаній послідовності і не намагаючись перестрибувати через східці, повинні просуватися шляхом духовної досконалості аж до самої вершини сходів.
Тому черговість розділів або духовних східців «Ліствиці» дуже важлива і показова. Перший розділ називається «Про зречення від житія світського». Це найперший крок. Початкові східці «Ліствиці» у цілому присвячені боротьбі зі світською метушнею і віддаленню від світу. Потім наступні дев’ятнадцять – скорботі на шляху до Бога і аскетичній боротьби з вадами і різними духовними перешкодами. І тільки останні сім розділів говорять про лагідність і упокорювання, про душевний мир. І, врешті-решт, лише завершальний, тридцятий розділ знаменує собою досягнення вершини шляху або «ліствиці» – союзу трьох чеснот – віри, надії і любові. Це немов верх Неба, якого торкаються духовні сходи.
Така послідовність – ще одне підтвердження стійкої думки в аскетичних творах, що духовний шлях починається з покаяння і страху Божого. Любов же в людині, яка тільки починає духовне життя, є поки що дуже недосконалою, і занадто довіряти їй не варто. Справжня любов до Бога і своїх близьких є вінцем, фіналом цього складного аскетичного шляху. Важливо підкреслити це тому, що, наприклад, наші сучасники часто схильні думати, що в релігії можна обійтися лише однією любов’ю, що головне – це любити, і все. Але при цьому не питається головне – як любити, щоб ця любов не була, наприклад, варіантом догоджання самому собі, щоб не прийняти під її ім’ям свої непросвітлені душевні пориви і настрої.
Сам образ сходів у духовно-аскетичному контексті взятий зі сну Якова в книзі Буття (28:12-13): «І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній. І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака».
Автор: Юрій Пущаєв
Усе по темі: Четверта неділя Великого посту