На четвертому тижні Великого посту ми згадуємо преподобного Іоанна Ліствичника. «Ліствичником» цей святий названий через свою головну працю – книги «Ліствиця, або Скрижалі духовні».
Доля книг буває різною. Ви пам’ятаєте, яка книга була світовим бестселером у 1995 році? От і я не пам’ятаю. Пройшло цілих 20 років – або всього лише 20 років – і ці книги мало хто читає. Вони застаріли, їх змінили інші бестселери в таких же яскравих обкладинках. Найчастіше їх призначення – розважити читача по дорозі на роботу, занурити його у світ чужих переживань і пригод. Втім, книги в цьому відношенні все більш витісняються серіалами чи іграми – за якими можна просиджувати в тому ж метро.
Але бувають книги, які люди читають і перечитують віками, які береш у руки з почуттям, що торкаєшся до великого і таємничого скарбу, що потрапив до тебе особливим Промислом Божим. Книги, в яких є присутньою тиша, мир, розрада і світло, джерело якого, – не в цьому світі.
«Ліствиця духовна» святого Іоанна – одна з таких книг. Преподобний Іоанн Ліствичник жив і працював у VІ столітті – здається, дуже давно, в абсолютно іншому оточенні. Тоді книги переписувалися від руки, вони вимагали дорогих матеріалів і величезної праці, і його труди дійшли до нас через покоління старанних переписувачів, які вважали його настанови чимось надзвичайно важливим і цінним.
Преподобний Іоанн був настоятелем монастиря.
Сучасній людині буває важко зрозуміти, у чому полягав сенс його служіння. У чому взагалі сенс монастиря? Люди віддаляються, часто у важкодоступні місця, живуть бідно, важко працюють, ділять свій час між богослужінням, роботою і коротким відпочинком, відмовляються від багатьох загалом цілком дозволених благ – навіщо? Для нашого світу, зосередженого на пошуку комфорту і задоволень, це виглядає чимось немислимим.
Це виглядало немислимим і в VІ столітті. Ченці були (і залишаються) дивом і знаменням. Це люди, які вибирають убогість у світі, який прагне до багатства; суворе самообмеження у світі, де люди шукають задоволення; добровільне приниження там, де люди прагнуть звеличитися один над другим.
У світі, де звичайне виправдання свідчить «усі так живуть», являються люди, які своїм прикладом кажуть: «ні, не всі». Можна жити зовсім по-іншому, як піддані Царства Божого, що показують світу реальність цього Царства.
Монастирі протистоять світу як джерела зовсім іншого життя – але саме через них Бог рятує світ. В історії Європи монастирі були центрами освіти – і духовної, і культурної, світлом у пітьмі варварства.
Господь каже в Євангелії: «Ви – світло світу» (Мф. 5:14). Це сказано про Церкву в цілому, але особливо – про чернецтво. Чернець – це людина, через яку просвічує прийдешнє Царство.
І преподобний Іоанн детально пояснює, як жити цим, небесним, преображеним життям, як шукати його, як вибирати його на кожній розвилці свого шляху. Чернець – це людина, яка залишила все, щоб знайти Бога; і преподобний Іоанн – провідник у цих пошуках.
Його книга дійсно побудована як сходи для сходження на небо – це біблійний образ, який у Писанні зустрічається двічі. Перший раз у видінні Якова: «І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній. І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака» (Бут. 28:12,13)
Другий раз – в Євангелії, де Господь Ісус ототожнює Себе з Богом у цьому видінні: «Істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським» (Ін. 1:51).
Святий Іоанн вказує сходи чеснот, які повинен пройти той, хто прямує до Бога. Книга складається з 30 розділів, що є «східцями» чеснот – ними християнин сходить до Бога. І як сказано в передмові до книги:
«Усім, хто поспішає написати імена свої в книзі життя на небесах, ця книга показує чудовий шлях. Простуючи цим шляхом, побачимо, що вона не хибно керує тими, хто слідує її вказівкам, зберігає їх неураженими від усілякого падіння і являє для нас ліствицю утверджену, яка зводить від земного у святе святих, на вершині якої утверджується Бог любові. Цю, думаю, ліствицю бачив і Яків, коли покоївся на подвижницькому ложі. Але зійдемо, благаю вас, із старанністю і вірою, на цей розумовий і небесний схід, початок якого – зречення від земного, а кінець – Бог любові».
Преподобний Іоанн, людина, яка знала і любила Бога, – або, вірніше, знає і любить Його зараз, перебуваючи з Ним, – вказує нам шлях порятунку. Церква, радіючи, згадує про нього з великою вдячністю.
Автор: Сергій Худієв
Усе по темі: Четверта неділя Великого посту