На питання юнака, що йому робити, щоб наслідувати життя вічне, Господь Ісус Христос відповів: “Дотримуйся заповідей” (Мф. 19:17).
Підсумовуючи їх, ми бачили, що перша заповідь закликає нас поставити Бога у фокусі наших думок і прагнень; друга – забороняє поклонятися перед чимось або служити чомусь або комусь, замість Бога і вчить не поневолюватися пристрастями; третя – учить благоговіти перед Богом і Його ім’ям; четверта – присвячувати Йому сьомий день тижня і взагалі частину свого життя; п’ята – учить шанувати батьків і взагалі старших. Наступні чотири заповіді вселяють пошану до ближнього і забороняють спричиняти йому якесь зло: позбавляти його життя чи шкодити його здоров’ю, зазіхати на його сімейне життя, його майно і принижувати його честь. Нарешті, остання заповідь забороняє заздрити і закликає до сердечної чистоти.
Таким чином, Десять Заповідей дають людям те основне моральне керівництво, яке потрібне для влаштування, як приватного, так і сімейного і громадського життя. Життя показує, що, поки держава у своєму законодавстві керується цими моральними принципами і піклується про дотримання їх, життя в країні тече нормально. Коли ж країна відступає від цих принципів і починає зневажати їх, будь ця тоталітарна чи демократична держава, життя в країні приходить у розлад і насувається катастрофа.
Господь Ісус Христос розкрив глибокий сенс усіх заповідей, пояснивши, що по суті вони зводяться до вчення про любов до Бога і ближніх: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки” (Мф. 22:37-40). У світлі такого глибокого їх розуміння значення Десяти Заповідей полягає в тому, що вони ясно і точно визначають, у чому повинна виражатися наша любов, і що любові суперечить.
Щоб заповіді Божі принесли нам користь, необхідно їх зробити своїми, тобто постаратися, щоб вони не лише керували нашими вчинками, але щоб вони стали нашим світоглядом, проникли в нашу підсвідомість, або, за образним виразом пророка, були написані Богом на скрижалях нашого серця. Тоді на особистому досвіді ми переконаємося в їх силі, що відроджує, про що писав праведний цар Давид: “Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить. Але в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч. І буде він як дерево, посаджене при витоках вод, що плоди свої дає в час свій і лист його не опадає, а все, що він робитиме, буде успішним” (Пс. 1:1-3).