Сьогодні ми звершуємо пам’ять преподобної Марії Єгипетської – великої древньої подвижниці. Як ви знаєте з її житія, вона від юності, можна сказати – з підліткових років, до зрілого віку була великою грішницею і потопала в гріху розпусти. Але потім вона зробила незвичайний подвиг покаяння і досягла такої чистоти і святості, що в ній стала явно діяти велика сила Божа. Преподобна Марія отримала дарування надприродні: ходила по воді, мала дар пророцтва і ведіння думок людських. Православна Церква пропонує нам у Великий піст цей зразок покаяння, щоб людина, яка навіть потопає в беззаконні і скоїла найтяжчі гріхи, не зневірялася, але знала, що очищення і спасіння залежать тільки від її особистої волі і ніщо не може їй зашкодити, навіть найстрашніші перешкоди, що виникають на шляху людини до спасіння, – її власні гріхи.

Буває, ми ніби піклуємося про свою праведність, але з холодністю, без любові і без покаяння, вважаючи, що ми все робимо правильно, що ми своїм життям вже заслужили наблизитися до Господа. Насправді ми, хоча і отримуємо певне прощення гріхів, але мале, обмежене. І кожного разу, сповідуючись, каючись, можливо, щиро, проте без належних ревнощів, ми дійсно отримуємо якесь полегшення, але потім знову і знову повертаємося до колишніх гріхів, що свідчить про те, що повного очищення від пристрастей ми не набули. Преподобна ж Марія Єгипетська, яка з тринадцяти років вела порочний спосіб життя, нестримно вдавалася до розпусти і знаходила в цьому сенс життя, вважаючи, що насолода розпустою виправдовує життя людини на землі, – ця жінка в тридцять років після дивовижного знамення, що було явлене їй, вирішила змінитися. Вона віддалилася в пустелю і упродовж сорока семи (!) років несла нелюдські подвиги. Важко собі уявити, що людина взагалі може таке витерпіти, тим більше жінка. Цією своєю великою любов’ю вона дійсно придбала те прощення гріхів, про яке сказав Спаситель: «Прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато» (Лк. 7:47). І преподобна Марія не задовольнялася (як буває з усіма нами) тим, що отримала відпущення гріхів після сповіді, і тим, що її гріховні справи перестали ставитися їй у провину. Услід за цим покаянням у храмі і причащанням вона віддалилася в пустелю і стала піклуватися вже не про те лише, щоб їй простилися її справи, але щоб позбавилася від дії пристрастей, що живуть у кожному грішнику, і сама її душа, її внутрішня людина. Бо одно справа – вчинки, а інша справа – звичка до гріховних вчинків, яка виробляється в людини упродовж її недбайливого, гріховного життя.

Своїм прикладом Марія Єгипетська показала всім нам, що, якою би пропащою людина не була, ніщо не перешкоджає їй очиститися. Уявіть собі: Марія Єгипетська з тринадцяти років вдавалася до нестримної розпусти. Звичайно ж, для неї це стало чимось природним. Але вона показала, що абсолютно ніщо не заважає людині очиститися. Ми часто виправдовуємо себе, кажучи: «От, наприклад, преподобний Сергій Радонезький – це був обранець Божий, а ми звичайні люди». Так само ми можемо сказати про будь-якого іншого угодника Божого. Хочеться нам так відгукнутися і про Марію Єгипетську. Але якщо ми маємо скількись здорового глузду, то повинні побачити в її житті абсолютно інше. Яка ж це обраниця Божа, якщо вона з тринадцяти років вдавалася до такої страшної, нестримної розпусти? Невже ми зараз, зустрівши подібну дівицю чи жінку, назвали б її обраницею Божою? Якщо ми люди порядні, то, мабуть, уникали б і спілкування з нею. І от ця абсолютно розбещена істота раптом міняється. Ми ж починаємо виправдовувати себе і заявляємо: «Вона була обраницею Божою» – вже, як мовиться, заднім числом. Але чи так на неї дивилися її сучасники – ті люди, які з нею спілкувалися? Коли преподобна Марія, бажаючи потрапити з Александрії в Єрусалим на поклоніння Хресту Господню, запитала в одного християнина, як це зробити, він сказав їй, що треба сісти на корабель, і поцікавився, чи є в неї гроші, щоб сплатити подорож. Вона відповіла: «А навіщо мені гроші? Я розплачуватимуся своїм тілом». Після цих слів він у жаху від неї відскочив. От як сприймали Марію люди, які з нею спілкувалися, вони зовсім не бачили в ній обраницю Божу. Тому себе не виправдовуватимемо нічим: ні своїм поганим вихованням, ні тим, що раніше, як ми часто кажемо, церков не було, у храм ходити було не можна, нічому нас такому не вчили. Не станемо себе вибачати ні нашим оточенням, ні несприятливими обставинами, ні тим, що нам доводиться знаходитися серед людей невіруючих. Себе не виправдовуватимемо і своїми гріхами – тим, що ми вже так нагрішили, що тепер не здатні встати з цього бруду, бо в нашій душі сталися вже, так би мовити, безповоротні зміни. Усе це – самовиправдання.

Можна сказати, що самовиправдання зводиться до наступного: людина стверджує, що вона не живе по-євангельські, не кається з якихось зовнішніх причин. І до цих зовнішніх причин можна віднести не лише обставини, але і виховання, і навіть гріховне життя чи слабке здоров’я. Самодокоряння ж полягає в тому, що людина завжди бачить свою провину: одна лише вона винна, а не хтось інший у тому, що вона живе не по-євангельські, не приносить такого покаяння, яке приносили угодники Божі. От як треба на себе дивитися! Слід уникати самовиправдання і прагнути до самодокоряння – не до того, щоб називати себе різними принизливими іменами, а до того, щоб бачити свою і тільки свою провину в нашому зовсім не євангельському житті.

Преподобна Марія Єгипетська є для нас вічним, прекрасним, світлим прикладом того, що із самого пропащого стану можна зійти на вершину чеснот. Нехай ми і не досягнемо цієї вершини, але, принаймні, позбавимося від смутку, відчаю, недбання і лукавства, які заважають нам стати добрими християнами, – нехай не великими подвижниками, але людьми, які дійсно прагнуть усіма силами своєї душі до того, щоб Євангеліє було не книгою для читання, а керівництвом до життя. Амінь

Автор: схіархімандрит Авраам (Рейдман)

Усе по темі: П’ята неділя Великого посту